Жива бесіда - сторінки 96-107

Текст передачі "Свідомість і Особистість. Від завідомо мертвого до вічно Живого" за редакцією Анастасії Нових. (Примітка, скорочення в тексті: ведуча Тетяна — Т; Ігор Михайлович Данилов — ІМ; Жанна — Ж; Володя — В; Андрій -А).

05:42:42 - 06:20:30

ВІДЕОЗАСТАВКА

 Чи можна перемогти диявола?

Не можна, а потрібно.

І в першу чергу

його потрібно перемогти у собі.

 У всіх не переможеш.

У всіх — це справа кожного.

 ____________

ІМ: Ми про це не раз говорили, що свідомість як частина системи, вона завжди нав'язує, вона активна, вона заставляє, вона примушує, вона спокушає. А Світ Духовний — він просто є. Достатньо людині заспокоїтися, відійти від думок, і вона розуміє, що вона може спостерігати за своїми думками. І ось той, хто спостерігає — це і є Особистість.

І коли вона починає з позиції ось цього спостерігача як Особистість вкладати силу уваги у Світ Духовний, тобто в чуттєве сприйняття того, що знаходиться за межею цієї тривимірності, вона ще краще починає бачити, як думки намагаються нею управляти, як вони нею маніпулюють.

Але коли людина в дійсності вже досить добре вивчить і зрозуміє, що свідомість — це не є вона, ну природно, що вона втрачає над нею владу. І тут людина може вибирати і робити. Це не означає, що зовні життя змінюється, але воно стає наповненим і цікавим. Людина таким чином позбавляється від таких понять, як «депресія», «психологічні проблеми» або ще щось — адже це ж все належить системі.

Простий приклад. Як у людини може бути депресія? Депресія — це одна з форм такого егоїстичного себелюбства у квадраті, я б навіть сказав, коли «весь світ поганий, один я хороший, мене ніхто не розуміє і мені нічого не потрібно». Але в той же час «зверніть всі на мене увагу, на бідного нещасного». Ну це один із способів маніпуляції.

Ж: ...привернення уваги системою.

ІМ: Звичайно, прагнення до влади. Просте питання, чи може Особистість цим займатися? Та ні, звичайно. Тому що перше, що  починає людина  відчувати — це постійну присутність радості. Ну це нашими земними словами «радість», треба ж із чимось асоціювати. Але вона безкінечна, вона безкрайня, це те, що називають щастям. І ось набути щастя — це якраз набути Життя. Це і є сенс існування людини тут. Якщо людина прожила життя і не почала Жити, то вона тут даремно. А розуміння то є, Особистість нікуди ж не дівається. У неї є розуміння, але вона недорозвинена, вона як була ось дитинкою, так вона і залишилася. А така надмірна активація, я б сказав, гіперрозвиток свідомості просто забиває людину, і вона стає... навіть не рабом, вона стає зомбі: робить все, що диктує їй свідомість. Вона просто інструмент в руках диявола, не більше...

Ж: Так, ким керує свідомість, тим керує страх, ненависть і розуміння неминучості, той живе за шаблонами...

ІМ: Звичайно. Але перше, що починає,  вона заперечує все, що духовне, або ж маніпулює духовним на свою користь.

Т: Ну так, створюються і секти, і релігійні культи, і кажуть, що «Бог так хоче». А по суті, йде процес поневолення Особистості. Ось навіть, якщо люди прагнуть до Бога, то на їхньому шляху система розставляє авторитети, які просто наживаються на людях. Вони прикривають свої земні інтереси словами, що «так угодно Богу», що «так Бог хоче» або «Бог так сказав». Тобто маніпулюють цим у своїх корисливих, політичних, економічних цілях у тривимірності...

ІМ: Як можна Ним прикриватися, іменем Бога? Або «Бог хоче, віддай Йому»?! Звичайно, якщо людина хоче допомогти своїй релігійній організації, це чудово. Але навіщо говорити, що «Бог так хоче», якщо ти не знаєш Бога? Навіщо Богу твої гроші? Просте питання. Ну хіба не так?

Ж: ...Якщо Його природа зовсім інша.

ІМ: Звичайно... У Нього немає інтересу в тривимірності, взагалі в світі матеріальному, вже тим більше в тривимірності. Але ось деякі обуряться: «Як?! Ми ж тут народилися, тобто ми ж тут народилися по волі Божій». Але якщо ти вважаєш, що народився тут по волі Божій, значить, молися своїм татові та матері. Значить, вони — твій бог. Пояснюю: якщо ти прийшов у цей світ, а прийшов у розумінні свідомості «по волі Божій», то знай, що ти прийшов у цей світ завдяки бажанням і старанням твоїх тата і мами. І з першого дня зачаття ти стаєш одухотвореним, але не Одушевленим. А ось Одушевленим ти стаєш на восьмий день народження, і ось  саме завдяки цьому ти і набуваєш шанс стати Істотою вічною. Обраними не народжуються, обраними стають, і це треба заслужити своєю працею на духовній стезі.

Ж: Це як те, що говориться «за образом і подобою», це розмежування: що є «тіло, свідомість, розум», а що є те «дихання Життя», про яке Ви говорили.

ІМ: Абсолютно правильно, а що є в дійсності та невидима частина, яка була привнесена сюди по Волі Божій Ангелами. Ну, це мається на увазі душа, Особистість і та можливість починання Життя. І от дійсно, це ж справедливо, це найвища справедливість і найвища степінь свободи людини. Вона може вибрати, кому служити: вона може вибрати смерть, служіння Сатані та ілюзію значимості, а може стати Ангелом, тобто Істотою безсмертною, рівною серед рівних, невід'ємною частиною світу Бога. Це ж цікаво, і це ж чесно.

Т: Особистість — це Дух, який володіє свободою вибору. Для багатьох людей, які вперше доторкаються до Знань, це буде така інформація, що той, хто переміщується у просторі, рухається, той, хто здійснює якусь дію, приміром, водить машину, їсть, думає — це не є людина, не є вона як Особистість.

ІМ: Для того, щоб знайти себе, досить заспокоїтися. Ми вже про це говорили. І поспостерігати за «своїми» думками, за «своїми» діями, в лапках «своїми». І ось тут ми побачимо знову-таки, як приходять думки, ми прочуємо ці думки, їх прихід. І ми прочуємо, як «я не хочу про це думати», а думка лізе, «я не хочу говорити про це», а я говорю. І ось той, хто «я не хочу» — це і є Особистість. Ось із цього маленького гачечка і починається знайомство з самим собою. Парадокс у тому, що Особистість у дзеркалі не побачиш. У дзеркалі ми побачимо не що інше, як тимчасово існуюче, матеріальну оболонку.

Т: Так, добре, коли людина це розуміє і усвідомлює. А от коли духовні Знання втрачені в суспільстві, то система, починаючи вже з дитинства людини, намагається поневолити нову Особистість через первинну свідомість. Ось вона нав'язує, що відображення у дзеркалі — це нібито ти: тобто ти і є тіло, ти і є свідомість, і думки всі твої, ти бачиш себе. Тобто дає такі установки матеріальної ідентифікації, щоб Особистість зосередила всю свою життєву увагу не на своєму духовному саморозвитку, а на хибному «Я» від свідомості у тривимірності, там, де влада, споживання системи.

Багато молодих батьків вважають, що, мовляв, у дитини, у немовляти немає відношення до цього світу, тобто вона ще не навчилася обманювати, вона ще не вміє виражати ті емоції, які вже шаблонами укорінюються у більш старшому віці...

ІМ: Але це до тих пір, поки у неї хоч трохи не розвинулася свідомість. Але як тільки починає розвиватися вторинна свідомість у дитини, перше, що ми спостерігаємо — егоїстичний прояв, маніпулятивні настрої. Тобто дитина починає жити життям земним. Перше, що вона робить, вона пристосовується. Вона починає маніпулювати. Вона ще розмовляти не вміє, але вона знає, якщо вона поплаче, буде так, як вона хоче. Ну так же? Коли їй нудно, вона починає капризувати, її беруть на руки, тобто звертають на неї увагу. І ось з цього все починається.

Т: Так, по суті, вже у грудного немовляти є механізми прихованого управління дорослими — це дитячий плач, який звучить на таких частотах, що викликає дискомфорт у тих, хто слухає, і спонукає дорослих до дії, до задоволення виникнувших у дитини потреб, здебільшого потреб її первинної свідомості, її тіла у тривимірності. І ось далі, коли дитина росте, то які в неї можна спостерігати стани? Це здивування чомусь у тривимірності, дуже емоційний, веселий або, навпаки, досить подавлений, пригнічений стан. А у батьків в основному — гордовитий, «надправильний», стурбований, дратівливий. А інтонації? Звинувачувальні, поблажливі, критичні, присікаючі. Тобто, по суті, йде виховання вторинною свідомістю (домінуючої свідомості батьків) первинної свідомості (домінуючої свідомості дитини). Ну, а якби дорослі самі духовно розвивалися, то там було би більше саме справжніх глибинних почуттів і Любові, навіть незважаючи на провокації від тої свідомості дитини, що розвивається. Адже паралельно розвивалася б і Особистість. Тобто батьки були б наочним, хорошим духовним прикладом для своїх дітей. І батькам користь, і дітям.

І ось Ви абсолютно праві, що система, по суті, з самого дитинства привчає дитину тягнути на себе увагу. І це пов'язано з розвитком первинної та вторинної свідомості. Тобто система, починаючи вже з дитинства людини, готує собі раба...

Ж: Ну так, і привчає дитину, що голос у її голові, що ось ці програми-артисти від свідомості — це все вона: це її голос, це її думки, це її фантазії... Згадався момент, коли Ви, Ігоре Михайловичу, нам розповідали, що після первинного сплеску у діток починається інтенсивний розвиток вторинної свідомості.

ІМ: Абсолютно правильно.

Ж: Це все можна відстежити в дітях у віці 3-7 років, коли в них починає проявлятися бурхлива фантазія, образи, картинки, «хочучки», жадібність. Тобто коли йде інтенсивний розвиток вторинної свідомості.

ІМ: Звичайно. І далі ми бачимо: ростуть дітки, одна сім'я, дітки-погодки, наприклад, один — егоїст, другий — добрий (його обожнюють). Хто винен? Це питання цікаве. «Ось, дитина такою народилася». Не скажеш, що в них різне виховання, у них абсолютно однакове виховання. У них чудові батьки. Їх з дитинства виховують на вищих, у розумінні людському, моральних цінностях, етичних нормах, а людина виростає або наркоманом, або негідником, це часто буває. А чому так відбувається? «Ось вплив вулиці або ще когось». Та ні. Це все складова розвитку свідомості. А все починається з того моменту, коли починає розвиватися вторинна свідомість.

Т: Ось хотіла ще додати з приводу того, що, коли розвивається вторинна свідомість, система з дитинства привчає дитину тягнути на себе увагу. І ось коли Ви нам вперше про це розповіли, то дуже легко було по цьому ключу знань читати наукові роботи з вивчення психології дітей і взагалі розуміти більше, ніж описується там, розуміти справжню причину в тій або іншій поведінці дитини. Легко було навіть самому собі відповісти на питання, якими задаються вчені.

Наприклад, про парадоксальність дитячих розмов. На відміну від дорослих для дитини слово є близьким до дії. Коли, наприклад, двоє діток говорять, то це як монолог удвох: кожен з них уперто прагне долучити іншого до своєї думки або до своєї дії, але при цьому не прагне бути почутим. Дитина говорить, як сама з собою, як нібито вона думає вголос.

ІМ: Абсолютно правильно.

Т: ...І вона вважає, що всі інші сприймають навколишній світ саме так, як сприймає його вона. У дитини цього віку йде постійний монолог. Її не цікавить ні позиція співрозмовника, ні його думки. Дитина не дбає насправді про те, щоб бути почутою чи зрозумілою. Ключова характеристика її мислення на цій стадії — це просто виражений егоцентризм. Для неї співрозмовник — це тільки збудник! Для дитини важливий тільки ось цей видимий інтерес співрозмовника.

Ж: Так, так.

Т: ...Тобто по-простому — «поцупити» увагу, йде полювання за увагою. Часта ситуація, коли дорослі розмовляють про щось, дитина стає в центрі і починає щось просити чи щось розповідати, капризувати, але тим самим вона звертає на себе увагу всіх дорослих.

ІМ: Система спочатку вчить завойовувати увагу, потім маніпулювати цим, потім вводить це в постійну дію, вибудовуючи в певну систему. Ну, і природно, як результат подальшого розвитку вторинної свідомості, дитина може вже активно придумувати всякі ситуації, уявляти об'єкти, яких не існує в дійсності, і видавати це за реальність. Але факт у тому, що для дитини найчастіше ось ці її вигадки є такою ж реальністю, як і для нас те, що нас оточує. Це всього лише робота її свідомості.

Т: Так, і ось теж цікавий момент про реакцію на критику. Вторинна свідомість на критику від іншої свідомості вже включає механізми захисту...

ІМ: Абсолютно вірно.

Т: ...розцінює те, що відбувається, взагалі, як загрозу.

ІМ: Система вже з дитинства людини привчає її до «Я». До «Я» як центру її егоїзму, до «Я» як гордині. Тому вона і нав'язує такі мікропоєдинки, тобто поєдинки в суперечці тощо.

Т: Тобто такі поєдинки в суперечці, де маленька людина цілком серйозно з вкладенням сили уваги робить спроби з'ясувати: хто, вона чи її співрозмовник володіє більшою здатністю нав'язати свою думку іншому. А що це означає для дітей? Просто продемонструвати зайвий раз, хто над ким домінує. І ось така поведінка дітей аналогічна поведінці мавпочок. Витратний, виснажливий процес для людини і суперприбутковий для системи Тваринного розуму. Ось куди і витікає цінна людська увага.

ІМ: Так, це вірно. Як наслідок, у подорослішої людини в подальшому це безкінечні поєдинки в її свідомості за домінування свого его в матеріальному світі.

Т: І що, природно, людина вибере після такої підготовки? Вона буде відстоювати міфічну «правду» від ілюзії системи і засуджувати вже у своїй свідомості все духовне, тому що вона з цим просто незнайома з дитинства.

Ж: Ну так.

Т: Така людина не усвідомлює, що вона — Особистість.

ІМ: Для неї поняття «Особистість» зовсім інше, це те, що трактує система: це її свідомість, це її егоїзм, її гординя, нав'язана їй з дитинства її ж свідомістю. Таким чином система просто штампує собі рабів.

Зрозуміло, що вторинну свідомість необхідно розвивати для комунікації і виживання в сучасних умовах у тривимірності. Але знову-таки без домінації в суспільстві духовних основ у повсякденному житті (причому на практиці, а не на словах) дитина виростає егоїстом. І система її привчає використовувати свою свідомість для, скажімо так, придбання особистих вигод і для домінування над іншими. Тобто брехня навіть самому собі, первісно.

Ж: М-да, система з дитинства привчає брехати навіть самому собі.

Т: Ну і, як наслідок, що в такому разі відбувається? Потім потрібно докладати колосальних зусиль, щоб взагалі перевчитися і змінитися. І стає зрозуміло, чому люди роблять одні й ті ж помилки. Тому що первинна свідомість не сильно й хоче переучуватися і мінятися, а вторинна свідомість тим більше не міняється.

ІМ: Треба розуміти, що первинна свідомість є частиною системи, так само як і вторинна свідомість. Втрачати владу над Особистістю система не хоче.

Ж: Це так. Але що цікаво, що в діток іноді проскакує і духовна мудрість, незважаючи на весь тиск системи. Перші роки життя дитини первинна свідомість розвивається інтенсивніше і домінує над вторинною свідомістю (вторинна, як ми вже згадували раніше, починає активно розвиватися після первинного сплеску). У цьому віці дитина просто в більшій мірі володіє духовною свободою, тобто Особистість не так поневолена шаблонами. Тому іноді і проскакує ось ця мудрість. Діти в цьому віці більш схильні до сприйняття глибинними почуттями, до відчування Істини, до Істини, яку вони, на жаль, сьогодні не отримують від дорослих...

Т: Ну так, практика і тут відсутня. Що вони отримують в кращому випадку від батьків? Теорію, тлумачення від вторинної свідомості якихось моментів тієї чи іншої релігії, яку сповідують їхні батьки, або постулати їхнього атеїстичного погляду. А що вторинна свідомість може розповісти дитині про Бога? Що, мовляв, «Бог — це дядько з бородою, який сидить десь там у хмарах». Ну і дитина вже переносить пошук того, що у неї закладено всередині, на пошуки у зовнішньому. І шукає потім все своє життя, де ж там, у зовнішньому, дорога додому. Звідси розвивається корінь всіх сумнівів і, у кінцевому підсумку, розчарування від ілюзорних образів тривимірності.

Наприклад, взяти те ж християнство. У релігійних тлумаченнях Біблії, в темі про роботу над собою, згадується фраза з Євангелія від Матвія, що «якщо не звернетесь, і не будете як діти, не ввійдете в Царство Небесне». І ось «зверніться до Бога» тлумачать як зміну способу життя, але знову-таки розуміється це на рівні думок у тривимірності. Так, там підкреслюється, що звертатися треба «всім серцем», згадується в деяких тлумаченнях, що слово «серце» — це алегорія і означає в Біблії в основному сутність людської Особистості, зосередження душі і духу (знову-таки зосередження — це направлення сили уваги). Говориться, що головна справа людського життя написана в «серцях наших» і що «саме серце приймає духовне рішення про відношення до Бога». Виходить, що все є, тільки підмінені ключі розуміння, і людина без практики вже не відає, що насправді є її душа, що таке Дух, що таке вона як Особистість, — Особистість, справжнє життя якої не має ніякого відношення до ілюзорної тривимірності.

Ж: Але коли знаєш ці Знання, ти бачиш і зерно, яке вкладалося в ці слова. Той же вираз «будьте як діти», це якраз і малося на увазі, коли Особистість більш вільна від тиску свідомості... і близька до чуттєвого сприйняття.

ІМ: Абсолютно вірно. Дитина дійсно ближче до Бога. Чому? Свідомість розвивається, але менш активно, і Особистість більш вільна, не так залежна від свідомості. Тому іноді дітки говорять такі мудрості, які властиві старому, якому пора вмирати. Чому люди похилого віку теж бувають більш відверті, хоча не всі. Бувають злі, замкнуті в собі. Ось все життя був чудовою людиною, а до старості він стає занадто занепокоєним, тому що розуміє, що сенс життя не в тому, щоб побудувати будинок, народити дитину або ще в чомусь. Ось він життя прожив, попереду вже нічого, а головного він не осягнув. А що головне? А виявляється, головне — це якраз і почати Жити. Все життя пробігав, і даремно, вхолосту.

А життя проскакує, ми вже торкалися в передачі, як один день. От як для тебе вчорашній день (я образно говорю, для людей), так само і все життя пройде. Воно стане вчорашнім днем буквально сьогодні. У цьому і проблема —  ілюзія часу. Здається, що довго, «а ось попереду ще роки»... А жити потрібно так, щоб щодня, кожну мить ти був готовий піти, але для тебе це має бути нагорода. Але ти не можеш прискорити цей процес, не має людина права.

Ж: А все ж просто: якщо прийняв рішення Жити, то просто почни Жити прямо зараз. Відкладеш на мить — свідомість цим обов'язково скористається.

ІМ: Є таке поняття (ми тут торкаємося), як поняття «служіння світу Бога». І ось тут починається, що таке служіння Богу?

Т: Так, багато хто сьогодні розуміє це тільки з позиції споживачів... Живуть усередині себе свідомістю, а не духом, живуть тривимірністю.

ІМ: ...Так, це сидять, повторюють молитву, і те, з чого ми починали розмову, —  живуть під диктовку свідомості. І за допомогою свідомості тараторять або ж читають список своїх побажань Господу Богу, при цьому вставляють хвалебні оди до Нього. Ну, якось, знаєш, звертаються як до земних батьків, звикли ж до батьків: «хочу машинку» або «лялечку», або ще щось.

Ж: ...Для набуття своєї вигоди.

ІМ: Абсолютно правильно.

Ж: Тобто споживацьке відношення до Бога.

ІМ: Найстрашніше, що може бути.

Ж: Тобто якраз таки, взагалі, не те, що спотворене поняття служіння...

ІМ: ...І ось зверни увагу, найцікавіше тут, багато хто говорить, що «якщо ти захворів, помолись і ти видужаєш». Ти помолився і, так, ти видужав. Але що ти просив? Матеріального. І ось, виходячи з банального розуміння розділення на сатану і Бога, на дві складові, ти помолився свідомістю «до бога» і тіло твоє видужало. Так який бог послав тобі твоє здоров'я по молитві? Хіба Бог Вічний? Ні. Якраз тут виходить, що твоє здоров'я, як твоє тіло і твоя свідомість знаходиться у владі Сатани. Він може забирати твоє здоров'я і давати.

Господь не буде забирати твоє здоров'я, і вже тим більше він не буде посилати тобі хвороби. Навіщо? Але знову-таки свідомість розповідає: «Ти ж дитя Боже, за образом і подобою Його створений. І Він щодня невпинно тільки за тобою спостерігає». Ось робити Йому нічого. «Але, Він Бог. Він Всемогутній. У Нього маса очей, Він за кожним стежить... І вух багато. Він слухає, про що ти думаєш, про що ти говориш». Але це ж відомо, про що ти думаєш, про що ти говориш, кому? Знову-таки тому ж, кого називають Сатаною. А чому йому відомо, про що ти думаєш? Тому що це його програми, це його світ, і ним же писані ці програми, які вкладені в твою свідомість, як в комп'ютер.

Т: Так, все в системі мертве: просто немає Життя, а є лише ілюзія та ігри свідомості. Ось одні артисти свідомості грають роль покровителів, інші — прохачів. Але де ж у цьому самі люди? Де Життя в них?

_____________

ВІДЕОЗАСТАВКА

Якщо прийняв рішення Жити,

то просто почни Жити прямо зараз.

_____________

Т: Дивишся на це все мракобісся світу і... просто дурість людська під диктовку свідомості.

ІМ: Якось давно мені попався рукописний запис собору, на якому розумні мужі намагалися підрахувати кількість Ангелів у Світі Безкінечному, Безкрайньому. Парадокс. Смертна свідомість декількох людей намагалася перерахувати безкінечну і безкрайню кількість Ангелів. Але я досі перебуваю під цим враженням. У чому сенс цього всього? Яка ж манія величі у свідомості?! І чому людина, керована свідомістю, так само уподібнює себе Богові чи вважає себе рівною Йому? У таких людей лише вимоги до Світу Духовного, але віддачі  ніякої.

Т: Просто список.

ІМ: Ну найчастіше виникає ще і боязнь, тобто боязнь усвідомлення, що Він існує, коли Особистість активна, людина це відчуває. Виникає страх, страх смерті. І людина прагне вже хоча би досягти Покою, щоб уникнути страждань. Вона намагається якось примиритися з релігіями, з представниками релігій, але знову це все ігри свідомості. Ну що поробиш, світ такий.

Т: Тобто свідомість обманює людину. Насправді свідомість, вона ж лише посередник між Особистістю і тривимірним світом. Але вона ніколи не може виступати посередником між Особистістю та Світом Духовним. Тому що мертве знає тільки про мертве.

ІМ: Безумовно. Це і робить людину двоїстою. З одного боку, прив'язаною до тривимірності, до матеріального світу. А з іншого боку, в людині є і Духовне начало, що належить Світу Духовному, яке сприяє тому, щоб людина стала тим, кого, наприклад, у релігії називають Ангелом, тобто Істотою безсмертною та духовною. Але ще, зверніть увагу, безтілесною, а це теж не менш важливо.

Ж: Так.

ІМ: Після смерті людини, скажімо так, ні одна свідомість не може увійти до Світу Духовного. Свідомість взагалі не сприймає Світ Духовний. І ось ті люди, які серйозно займаються і мають досвід (не віру, підкреслюю, а досвід контакту зі Світом Духовним), у них є розуміння навіть на рівні свідомості, що щось відбувається. Ну, навіть правильно описати те, що вони відчувають, ось як сприймає Особистість Світ Духовний, словами в тривимірності — украй складно. Йде знову-таки «щастя», всі ці звичні епітети, вирази чогось прекрасного і безкінечного. Але детально розповісти не можемо. Хоча на рівні Особистості такі люди прекрасно це розуміють, знають, вони щасливі, радісні, але описати не можуть.

Т: Говорили про двоїстість, і цікаво, що в дуже багатьох релігіях зустрічається таке поняття, особливо в православ'ї, як «внутрішня і зовнішня людина». По зовнішній людині, в принципі, все зрозуміло, всі ототожнюють її з тілом. А ось людина внутрішня, людина, яка... Ось навіть по собі знаю, що якби не доторкнулася до Знань, якби не було чуттєвого досвіду, розуміння того, що Особистість є Духом і тільки так можна спілкуватися з Богом, то швидше за все під людиною внутрішньою розумілося б те, що не озвучено, просто всередині якісь думки в голові...

ІМ: Абсолютно правильно.

Т: По суті, робота первинної та вторинної свідомості.

ІМ: Тобто розумілася б знову та первинна свідомість, тобто свідомість примату, яка контролює нову (вторинну) свідомість.

Т: Звичайно, або гординя від свідомості примату, або думки від вторинної свідомості. Адже в основному ця вторинна свідомість розігрує тут цілі сценки зі своїми артистами: як у тривимірності повинен йти твій пошук Бога і виглядати в уявленні свідомості твій духовний шлях. І ось ці думки — це не ти, це брехня системи. І тут головне зрозуміти і розібратися, хто ти насправді.

ІМ: Правильно. Вторинна свідомість — вона дійсно дуже активна і це переважно те, ким ми себе вважаємо. Якщо просто, скажімо, заспокоїтися і поспостерігати, як до нас приходять думки. Ось закрити очі, розслабитися і поспостерігати, хто нам дає ці думки. Спочатку ми чуємо суперечки, ми бачимо, що щось відбувається, виникають якісь картинки, тобто продовжує йти життя. Питання: хто спостерігає за цими образами, які проявляються? Ось це якраз і є первинна свідомість.

У момент засипання, але коли ще не спимо, але активність свідомості ще триває, то у цей момент ми якраз і можемо спостерігати за діяльністю вторинної свідомості. І ось завдяки такому спостереженню ми можемо пізнати, що у нас є два «Я», але не істинне «Я».

А ось коли ми навчилися спостерігати за ось цим процесом, ми можемо одночасно і вчитися відчувати, тобто глибинними почуттями сприймати Світ Духовний — це чуттєве сприйняття Світу Духовного. Коли людина розвиває духовний зір, то, як ми говорили, твердий стіл або тверда чашка — вона перестає бути твердою і мати таку форму. Ілюзія зникає. І ми вже бачимо це все як якісь згустки, польові структури, банально, але до шостого виміру. А Душа, вона знаходиться за межами шостого виміру. Відповідно, і все, що з нею пов'язано — воно теж в межах порогу, скажімо так. У сьомий вимір Особистість йде усвідомлено, коли вже з'єднується з Душею. Я б сказав, вона на межі, тобто дуже-дуже близько до Світу Духовного. Але коли ми вже себе ідентифікуємо, тобто звільняємося від ілюзії матерії, від самої системи, від цих свідомостей (ми можемо за ними спостерігати, ми можемо їх контролювати), то тут вже виникає якраз, скажімо так, не розуміння, а досвід. І Особистість починає розвиватися, причому швидко і активно. «Що значить розвиватися?», — ось багато хто поставить питання. Трошки, мабуть, поясню. Насправді Особистість людська практично не розвивається у сучасному світі…

Т: Так, дуже багато відволікань у сучасному світі від свідомості. І люди навіть не ставлять за ціль самим звільнитися від влади свідомості і створити кращі умови для духовного дозрівання інших поколінь.

ІМ: Абсолютно вірно. Скажіть, хто займається розвитком Особистості своєї дитини в духовному розумінні? Ті картинки з різних релігійних видань, розмова про Бога, це що? Це знову як боти говорять про Бога.

Т: Так, просто молоді батьки вчать дитину тому, чого вчили їх самих. І ось якщо немає особистого духовного досвіду, якщо вони самі не примножують в собі духовну Любов, якщо у них не розвинене сприйняття Світу Духовного через глибинні почуття, то виходить тільки говорильня і суцільне повчання теорії від свідомості, але без практики примножувати в собі Любов Духом. Звичайно, вони, може, і раді були б по-іншому, якби знали як. Але їх же вчили свідомістю, просто вірити і надіятися, але не жити тут і зараз справжнім, внутрішнім.

ІМ: Знову ми повертаємося до чого: «Вірю чи не вірю?» Віра — це не Знання. Віра — це надія, що може щось буде. Особистість може сприймати Бога, свідомість — не може сприймати Бога. Свідомість може лише вірити або не вірити. Віра всього лише теоретично допускає можливість Його існування. Але Особистість завжди буде стояти за Бога, а свідомість проти Бога. І ось тут вирішальну роль якраз грає первинна свідомість. Якщо первинною свідомістю управляє система або ж вторинна свідомість, то Особистість приречена. Якщо Особистість управляє первинною свідомістю — вона може вивчати саму систему ззовні. Це єдиний шлях вивчення системи без шкоди для здоров'я, без шкоди для своєї свідомості, скажімо так.

Т: Ось це ключовий момент якраз для тих, хто за допомогою особистого досвіду або науково намагається вивчити свідомість. Тому що інакше вивчати систему, будучи в ній...

ІМ: ...Ну, досвід показує, ми вже говорили про це, що до хорошого це не призводить, коли, знаходячись в системі, вивчаєш систему. Ми можемо лише спостерігати і отримувати ту інформацію, яку нам дозволить сама система, але не більше. Але це завжди буде вигідно для неї, не для нас як для Особистості, а для неї (як для істоти смертної), на відміну від нас (як істоти потенційно можливо безсмертної). І тут питання: «Чому потенційно можливо безсмертної?»

Особистість, коли вона звільняється від рабства свідомості, від матерії і пізнає Світ Духовний, вона, зближуючись, стає єдиним цілим з Душею, вона стає тим, кого зараз називають Ангелом. У древніх релігіях називалося по-іншому, але суть від цього не змінюється. Людина стає тим, ким повинна бути — Істотою безсмертною, і, природно, після смерті тіла вона, будучи вже Ангелом, не може померти, вона звільняється, як дозріла істота (образно кажучи, як метелик із кокона), і переходить у Світ Духовний. Це не означає, що вона кудись відлітає або ще щось. Це для нашої свідомості треба кудись летіти чи переміщатися. Світ Духовний — він Безкрайній, Безкінечний і всюди, просто трошки вище, скажімо так.

А свідомість — вона просто зникає, коли звільняється Особистість. Але це не вигідно свідомості, тому що вона себе ідентифікує як «Я», і не вигідно самій системі. Тому що свідомість (вибачте за таке примітивне порівняння) — це як доїльний апарат для системи, який приєднується до корови (Особистості) і через нього добувається молоко (сила уваги Особистості — сили Аллата), як продукт харчування (системи). Свідомість — це не що інше, як інструмент для існування самої системи, чи Абсолюту, чи, як люди називають, Вищого розуму, це посилений спосіб її харчування, який дає їй життя. Тому система зацікавлена ​​в тому, щоб Особистість не звільнялася протягом життя.

Т: Ігоре Михайловичу, багато людей задаються таким питанням, цікавляться, що таке реінкарнація? Що таке переродження душі?

ІМ: Переродження душі, або так звана реінкарнація, відбувається після смерті фізичного тіла. Це явище відбувається в тому випадку, якщо Особистість не звільнилася, тоді Особистість зливається зі свідомістю, як єдине ціле.

Що таке переродження душі, якщо говорити в спрощеній формі? Коли Особистість не розвивалася, вона не змогла з'єднатися зі Світом Духовним, скажімо так, нежиттєздатна, то свідомість зберігається, вона себе ідентифікує, вона продовжує працювати, як той же доїльний апарат, але переходить трошки в інший стан разом з тим, що ми називаємо душею. Відбувається реінкарнація. І вся ця енергоінформаційна структура переходить, образно кажучи, з одного сосуда (зруйнованого тіла) в інший (нове тіло, в яке входить душа і утворює нову Особистість, і, відповідно, в якості антипода Особистості — утворюється і нова свідомість). Але так як душа не покинула цей світ (вона використовується, відбувається реінкарнація), то природно, що залишається і попередня Особистість, і ті дві активних свідомості, які пригнічують.

І ось тут людина відчуває в цьому стані те, що називають «муки пекла». Вона відчуває їх більше на рівні свідомості, ніж Особистості, на рівні первинної свідомості. Зауважте, вторинній свідомості тут просто легше, тому що є розуміння цього стану. А ось на рівні первинної свідомості є якраз біль, страждання тощо, і всі неприємні відчуття.

Можуть запитати: «Як може бути біль, якщо немає тіла?» Я б це порівняв з тим ефектом, коли немає кінцівки, наприклад, у людини немає ноги, а пальчики на нозі болять (називається «фантомні болі»). І це ще схоже... ось люди, які переживали інсульти, коли вони перебували в тілі, але не могли контактувати з цим світом. У них немає навіть сприйняття тіла як такого, але залишається чітке усвідомлення, розуміння всього і вся. Ось це і є стан субособистості. Тобто все, що ти накопичив за життя, все те активне, чим ти жив, воно і буде тебе супроводжувати протягом, можливо, і багатьох реінкарнацій, поки не знайдеться якась Особистість, яка звільниться, і тоді всі структури руйнуються, або, кажучи сучасною мовою, поки не буде повної анігіляції, тобто повністю все зітреться.

_____________

ВІДЕОЗАСТАВКА

Особистість завжди буде стояти за Бога,

а свідомість — проти Бога. 

_____________

 

  
Rating: 5 / 5 from 6




Recommended Book

AllatRa Book download