Жива бесіда - сторінки 28-40

01:35:58 - 02:18:42

Т: Ігоре Михайловичу, ось Ви говорили якраз таки про прояв Божої Матері, ангелів і тому подібне. Люди задаються питанням: «Чим відрізняється духовне бачення від плоду їх уяви? Що таке духовне бачення?»

ІМ: Духовне бачення — це якраз бачення реальності. А ось зараз, намагаючись це пояснити, я можу знову-таки просто людей заплутати. Тому що свідомість (уява, галюцинація свідомості), вона завжди малює у звичних формах: у тих, які ми можемо собі уявити, в тих, які ми бачимо. Ось заглянь у свідомість, вона багато що тобі покаже. А як можна побачити прояв Святого духу, ангела, ще щось? Тільки очима внутрішніми. Але вони не покажуть картинки тривимірної.

Т: Так... тільки очима внутрішніми... Цікаво, що люди, які по-справжньому, на практиці йдуть по духовному шляху, вони розуміють один одного незалежно від приналежності до тієї чи іншої релігії, тому що Істина на всіх одна. І це ти розумієш, коли ось читаєш листи з різних куточків світу, спілкуєшся з людьми, які виросли в середовищі різних культур чи релігійних традицій.

Наприклад, що в християнстві, що в суфізмі як говориться про осягнення Любові Божої? У трактатах по суфізму практики описують, що означає відати Бога — це жити, серцем споглядаючи Бога. Причому під «спогляданням» суфії якраз розуміють «духовне бачення». Вони підкреслюють, що деякі люди впадають в помилку, вважаючи, що духовне бачення і споглядання — це певний образ Бога, який формує і видає їх свідомість в силу якихось своїх представлень, пам'яті чи розуму.

ІМ: Ну а як же, це ж програма шаблонів свідомості...

Т: А ось справжнє споглядання — це вже як наслідок завзятості в щирій відданій Любові. Любові, яка підносить тебе як Особистість на таку висоту, де саме внутрішнє життя стає єдиною спрямованістю до Коханого, до Бога, до Духовного світу... тільки для Нього. І є ось це внутрішнє розуміння, що, крім Нього, нічого більше не існує.

Ж: Так, тому що ти розумієш, що робота над собою передусім проявляється через щирість і через чесність. І це все відбувається в приборканні себе. Тобто це не комусь потрібно, це потрібно в першу чергу тобі самому. Тут вже виникає ось ця внутрішня потреба жити Божим, жити Світом Духовним. І ти вже жадаєш цього внутрішнього доторкання, занурення в цю безкрайню радість Любові, цього життя глибинними почуттями, тому що воно дає тобі справжнє, воно дарує тобі Життя, воно живить тебе Любов'ю. Ти відчуваєш, що ти нею наповнюєшся, ти відчуваєш радість від того світу, яка тимчасовою не буває, як вона ллється через край, як її багато, як вона через вдячність і Любов проявляється у безмежності своїй. Ти розумієш, що це так просто! І ти від цього відчуваєш таку вдячність, ти знаходишся в такій благодаті... її дуже складно передати словами. Ти просто з'єднуєшся з джерелом ось цієї Божої Любові і стаєш її частиною. І ти жадаєш безупинно випромінювати цю Любов і перебувати в ній. Тому що в такі моменти ти розумієш, що... Дух у свободі!

ІМ: Так... щоб приєднатися до Світу Духовного, треба перебувати на стороні Духовного світу і самому стати Духом, тоді і приєднаєшся. Тобто Дух може зблизитися з Духом, матерія з матерією. Вогонь з вогнем, вода з водою. Але вогонь з водою не змішається.

Т: Ігоре Михайловичу, ще таке питання в листі від людини, яка практикує суфізм. У тих же трактатах по суфізму є такий опис, що коли людина здійснює «муджахад», тобто внутрішній джихад проти своїх низинних пристрастей, то їй відкривається «мушахадат», тобто ось це блаженне споглядання безкінечної Любові, ось це тривале дивування величчю, могутністю Бога... І питання в чому: «Ось коли людині відкривається ось це духобачення, чи стираються відмінності між цим земним світом і Світом Духовним?»

ІМ: Насправді коли у людини відкривається «мушахадат», то відмінності не стираються ні в якому разі. Просто набувається нове сприйняття, відмінне від цього сприйняття, до якого звикла людина як Особистість (до того сприйняття, яке підсовує їй її свідомість). Вона здобуває нове. Воно ні з чим не асоційоване у цьому світі, і навіть його описувати складно. Ось, наприклад, як описати Любов Божу? Земними словами ми пробуємо, багато разів про це говоримо, але це все одно викривлення, це все одно приземлення того щастя. Ось ми говоримо — щастя. Що є щастя в людському розумінні? Це тимчасове, миттєве, швидко минаюче явище. А там воно безкінечне. Ми говоримо — безкрайнє щастя, і ми порівнюємо безкрайній океан із краплею на твоїй долоні. І ось цю краплю на долоні ми і називаємо безкрайнім щастям у світі цьому. А насправді — це океан, він безкрайній, не має ні початку, ні кінця. І ось важко це передати.

Т: Тобто відмінності між світом земним і Світом Духовним не стираються, а ...

ІМ: ...відмінності не стираються, вони стають, навпаки, явними. Це я до чого? Подібна передача ось такою манерою знань чи досвіду, вона красива лише філософськи. Це звучить, про це говорять і пишуть. Адже для свідомості це прийнятно, що стираються грані, і для неї це принадно. Ось саме для свідомості принадно, що «грань стирається, і цей світ плавно переходить у той, і той світ є частиною цього», як інь і ян.

Ну, зрозуміло, що Дух є присутнім в цьому світі, і все живе тому і живе, що є Дух, прибери Дух — і зникне все. Значить, частина Світу Духовного  присутня тут, але вона присутня як рух, не більше. А далі все робиться вже так, як робиться, але робиться по волі Князя, який управляє цим. І дана йому ця влада не тому, що він там повстав, він там сильний або він там рівний Богові і відвоював свій світ — ні, ні в якому разі. Ми вже про це багато говорили, повторювати не будемо. Але сенс тут криється в тому, що системі вигідно, щоб свідомість людей так сприймала, це тішить її гординю. А насправді, все якраз різко міняється, ось якраз і зникають образи, і є розуміння пустоти цього світу.

Ось чому багато разів говорили, і знову повторюся з приводу того, що Особистість не сприймає світ тривимірний. Особистість починає сприймати цей світ із набагато вищих вимірів. Ну а з набагато вищих вимірів, навіть говорячи мовою фізики, цей світ перетворюється на ніщо. Він смішний, він правда смішний. Якщо було б таке дзеркало, яке відображало би для свідомості те, що бачить і як сприймає цей світ Особистість, я думаю, це було б найкрутіше шоу, яке могло би бути в цьому світі. Чому? Тому що те, що ми вважаємо життям, виявляється пустотою, яка всього лише рухається, змінюючи ілюзії.

Тому подібні тлумачення трішки вводять в оману людей і підсилюють, на жаль, вплив свідомості на Особистість. І людям, які вдаються до якихось роздумів з приводу подібних висловлювань, їм важче вирватися. Тому що Особистість отримує інформацію від свідомості про те, що «повинні стертися грані і все стати єдиним». Ну ось вона і шукає потім шлях туди, де все єдине... А відмінності є. Не буває Живе мертвим, і вже тим більше мертве Живим.

Ж: Так, дійсно, це дуже корисна інформація як для практика. Дуже частий приклад, та й сама з цим стикалася на початку шляху, що коли людина тільки починає практикувати, то перше, з чим вона стикається, це страх від свідомості, тобто страх вийти за межі звичного. Коли, наприклад, у людини вперше в житті вийшла практика і вона доторкнулася... ось перший досвід доторкання з духовним... то ось це перше доторкання з невідомим, воно як би викликає ще й атаку від свідомості. Тобто свідомість нав'язує їй страх. По-перше, страх того, що людина може втратити свою самоідентифікацію. Чи свою самоідентифікацію? Ось у чому питання. По суті, адже своє «Я» може втратити тільки свідомість.

Т: Свідомість боїться новизни ось особливо в цей момент, про який ти говорила, в момент доторкання з духовним, із позамежним для неї, тому що свідомості воно невідоме, і шлях для неї туди закритий, свідомість не знає, не розуміє. Як сказав Ігор Михайлович, у цей момент просто відбувається «вихід Особистості за ті межі, на яких може функціонувати свідомість».

Ж: Ну так, а якщо людина не повелася на перший страх, тоді виникає другий страх від свідомості, що «в тебе такого більше ніколи не вийде».

Т: Так, але спочатку вона говорить, що: «Ось, — мовляв, — запам'ятай ці відчуття, які зараз були або які були в минулому, і обов'язково їх повтори наступного разу».

Ж: Ну звичайно, тому що вона знає, що наступного разу так само в людини не вийде. Чому? Тому що, починаючи виконувати наступного разу духовну практику, замість неї напружуватимеш свідомість і згадувати, як же було це в тебе минулого разу.

Т: А свідомість же ще і прикрасить твоє ось це «героїчне минуле». І ти попав на увагу... Не практика, а якийсь фільм про супермена від свідомості, де режисером виступає твоя гординя. Ну і що може взагалі показати тобі свідомість? Вона показує чергові ілюзії, образи, все, що уявне... Тому що це все, на що вона здатна.

ІМ: Ви абсолютно правильно помітили, що свідомість створює ілюзію і до цієї ж ілюзії намагається прив'язати Особистість. Але зверніть увагу, не до практики, не до попереднього досвіду, а до тієї ілюзії, яку створила свідомість на тлі попереднього досвіду. Тобто людина, виконуючи духовну практику (незалежно від того, будь то молитва, медитація і тому подібне), вона отримує чуттєвий досвід, справжній досвід, досвід сприйняття Світу Духовного. В ній проявляється те, що неможливо описати словами. І ось тут Первинна свідомість, оскільки вона має досить виражений зв'язок з Особистістю, вона отримує відголоски, сплески. Вона не отримує тієї інформації, що сприйняла Особистість.

Первинна свідомість отримує всього лише відголоски. Не полум'я вогнища, а, скажімо, далекі відблиски і легке тепло. Але на основі цього вона створює свою ілюзію. І після того, як людина вийшла з духовної практики або з молитви, через певний час вона примушує її аналізувати: «Що ти відчула? Що ти сприйняла?» І вже нав'язує своє... в інтерпретації від системи. Це абсолютно не той досвід... Особистість отримує істинний досвід, а свідомість створює ілюзію на базі цього досвіду. І в подальшому вона вже починає розповідати Особистості, що «ти повинна відчути те-то, те-то і те-то», тобто виводить її в матеріальний світ. Вона примушує її відчути фізичні прояви, які вона відчувала під час практики.

Але знову-таки що відбувалося під час практики? Коли Особистість доторкалася з тим невідомим для свідомості, набуваючи духовний досвід, природно, що відбувалися інші процеси, більш сильні прояви інших видів енергій. Це банальна фізика. У фізичному тілі теж є відголоски цих проявів. І свідомість, підкреслюю знову, Первинна свідомість їх сприймає. У подальшому вона настроює Особистість, говорить: «В тебе нічого не вийде. Ти випадково туди потрапила. А ось тепер, для того, щоб потрапити і укорінитися, ти повинна викликати в собі спочатку ось ці відчуття у фізичному тілі. В тебе має бути змінений стан свідомості...» Ну і починає розповідати те, що вона сприйняла, але знову-таки завжди з підміною. І людина, намагаючись щось зробити, вона вже робить за допомогою свідомості, і в неї не виходить.

У подальшому свідомість їй починає розповідати: «А чи був той досвід, чи це була ілюзія? Чи це було якесь самонавіяння, аутогіпноз? Можливо, це була галюцинація, можливо, це так співпало, що ти це прочула. Насправді, як бачиш, цього не існує. І те, що про це говорять інші люди, вони впадають в оману, в ілюзію. Це в них говорить певний фанатизм, ну, аж до якихось психічних розладів, що вони бачать те, чого не існує. І ось якщо ти це практикуватимеш і цим займатися, з тобою теж станеться біда. Тому краще цього не роби. Чому? Ти ж спробувала, в тебе не вийшло.

Значить, цього немає». Ось так часто-густо свідомість всього-на-всього  відводить людей від істинного шляху, замінюючи елементарними якимись, скажімо, театральними виставами в тривимірності, змушуючи людину робити щось фізично, виконувати якісь практики, правильно сісти, правильно стати. Та яка різниця, в якому положенні твоє тіло?! Та яка різниця, що ти робиш в тривимірності?! Стукаєш ти в бубон, складаєш каміння чи виконуєш ще якусь обрядовість — це всього лише обрядовість, це всього лише те, що нав'язує тобі система.
Бог — Він поруч. Він дійсно ближче, ніж твоя сонна артерія. Він дуже близько, і дуже легко до Нього прийти. Але на шляху стоїть набагато більше, ніж гори. На шляху стоїть свідомість, а свідомість — це частина системи. Тобто на шляху до Живого стоїть мертве. І це треба пам'ятати.
І не зосереджуватися ні в якому разі на тому, що розповідає тобі свідомість. Потрібний духовний порив, духовний досвід. Потрібно вчитися... просто Жити. А Життя — це прекрасно. І що б свідомість не розповідала, як би вона тебе не вмовляла, що «в тебе нічого не вийде, і ти нічого не можеш», — тебе це не стосується. Вона говорить всього лише за себе. У свідомості це дійсно не вийде. І вона дійсно нічого не знає про Світ Духовний. Так, відголоски, про які спілкуються люди, які щось осягли, і з цього вона робить свої ілюзорні картинки. Тому головне йти і не здаватися. І не слухати Сусаніних, які ведуть не туди... я мав на увазі свідомість. Тому що твоя свідомість — це не твоя, це частина системи, і це не треба забувати. Тоді все буде добре, тоді все вийде.
 
Ж: Так... а коли ти живеш чуттєвим сприйняттям, то ти просто Живеш. І в цьому величезна різниця, тому що ти як повітрям дихаєш. І ти просто знаєш всередині... як це... дихати... і все. Свідомість не дає свободу Особистості. Треба просто знати, що якщо один раз вийшло, то вдруге просто не мріяти, не звинувачувати всіх оточуючих у тому, що в тебе не вийшло, тому що це ж такий прийомчик, це «привіт» від свідомості, коли вона шукає ворога в зовнішньому. Треба просто розуміти, що свідомість може ставити такі перешкоди, тому що їй невигідно, щоб ти духовно звільнився. І ось коли ти розумієш, що це просто робота свідомості, що це вона так діє, ти не борешся з нею, а просто далі відкриваєшся в свободі. Тобто ти розумієш, що все стає дуже легко, що немає у  тебе прив'язки до минулого, немає прив'язки до майбутнього. Ти розумієш, що в духовній практиці — постійне «зараз», тому що це є справжнє Життя. А в справжньому Житті кожна мить неповторна.
 
Т: Абсолютно вірно.

Ж: Тоді ти просто живеш внутрішнім, ти всередині наповнений. Ти бачиш ось цю різницю, не коли дивишся земними очима на людину, а коли дивишся внутрішнім духовним поглядом. Стає дуже легко відрізнити Правду від Брехні, тому що хто б що не говорив, а ти вже відчуваєш, як відбувається насправді... Людина стає для тебе як на долоні: видно всі її думки від свідомості, видна вона вся по суті своїй духовній, тому що ти відчуваєш, а почуття неможливо обдурити. Ти відчуваєш, хто порожній всередині і немає за ним духовного досвіду, про який віщає його свідомість.
Також ти відчуваєш тих, хто, як і ти, знаходиться в постійній практиці, тих, хто живе Духовним світом, хто наповнений цією Божою, рідною Любов'ю. Ти бачиш його духовну суть, тому що ти відчуваєш її зсередини, і ти розумієш, що за цим стоїть щось більше, те, що вас об'єднує. І ось цей досвід, він не схожий на той, що був у звичному житті, коли ти увагою годував свідомість. Тому що в тривимірності ти живив образи... ти живив свою свідомість. А коли почав жити Духовним світом, то всю свою увагу... вона спрямована через глибинні почуття до Бога. Твоя увага спрямована до рідного, до Джерела. Ти просто живеш Духом. Кожен вибирає, як йому жити, кожен вибирає сам.
 
ІМ: Ти абсолютно правильно помітила. Духовний зір разюче відрізняється від зору земного. Духовний зір дає розуміння Істини, ти бачиш те, що дійсно є. А земний зір — це всього лише те, що свідомість хоче тобі як Особистості нав'язати або показати. Тобто створює чергову ілюзію, ту, в яку ти повинен вірити, ту, яка повинна тебе відволікати від твого істинного призначення, від того, для чого ти тут. У цьому величезна різниця.
Також за брехню... Брехня — це елемент системи. У Духовному світі немає брехні і бути не може. У Духовному світі тільки Правда. Чому духовний зір, знову-таки підкреслюю, він завжди показує те, що в дійсності є. Важливий момент, люди прагнуть до магії через те, що в дійсності Особистість прагне до духовного розвитку...
 
Т: Тобто Особистість відчуває ось цю потребу духовного розвитку, розвитку чогось позамежного, а свідомість цю потребу просто підміняє на магію?
 
ІМ: Так. Тут є сенс. Він якраз криється в тому, що Особистість прагне дізнатися Правду. Особистість прагне до свободи, до справжньої свободи. У Особистості немає і бути не може ворогів, у Світі Духовному мається на увазі. З позиції розуміння Духовного світу Особистість абсолютно вільна. Вона шукає цю свободу, вона до неї прагне. А свідомість, як ми вже не раз говорили, робить все для того, щоб Особистість не змогла розвинутися як Духовна істота. Тобто для того, щоб зберегти свою владу, свою ілюзорну владу над Особистістю.
 
Правильно... абсолютно правильно сказала. На щастя, хочеться відмітити, що дуже багато людей це почали розуміти. І дійсно з багатьма можна розмовляти мовчки на сьогоднішній день. Забігаючи наперед, скажу, що з кожним роком таких людей ставатиме все більше і більше. І це приємно... це дійсно приємно.
 
Сенс полягає в тому, що мова практиків або людей, що йдуть по духовному шляху, дійсно прагнучих до Бога незалежно від їх релігії, від віросповідання чи ще чогось — вона єдина, і люди відчувають один одного. Бог насправді один, Духовний світ — він один, і людям абсолютно нічого ділити. Розділяє свідомість. Вона створює ворожнечу, нав'язує ілюзію просто через владу, через прагнення домінації над Особистістю. Але коли люди осягають, що в дійсності є Світ Духовний, вони стають однією сім'єю, незалежно від національності, від релігійних поглядів, чи була людина атеїстом або ким би вона не була до того, як вона змогла прочути, що Духовний світ існує. Як тільки людина це прочула, усвідомила і зрозуміла, вона стає частиною сім'ї духовної, справжньої сім'ї, істинної, нерозривної, тієї сім'ї, де життя Вічне, воно не закінчується і, природно, що воно не в тривимірності, воно не в земному.
 
Земне все кінцеве, що б тут не було, воно все тимчасове. Навіть ті ж ілюзії, які нав'язує свідомість, вони тимчасові. Звідси і виникають такі моменти, що люди служать в релігії все життя вірою і правдою, а до останнього свого дня сумніваються: «А чи є Бог?» Чому? Тому що вони служили... служили свідомості. І ось тут момент, кому вони служили своєю свідомістю? Ну точно не Богу, точно не Світу Духовному. Служили вони всього лише системі: в угоду якійсь організації, в угоду своїх бажань або ще чогось, але частіше за все в угоду чужих бажань, нав'язаних їм чужою свідомістю, навіть не своєю власною. А коли люди пізнають на практиці, в реальності, коли вони набувають Знання, їм уже не потрібні слова. Вони це розуміють, вони знають. Вони знають, хто вони, вони знають, куди вони йдуть і навіщо. Це найвища цінність. Для цього люди сюди і приходять, для того, щоб народитися... народитися Живими.
 
Ж: М-да ...

Т: Ігоре Михайловичу, дуже зворушило те, що ви зараз сказали, особливо те, що ви сказали про єдину сім'ю у духовному сенсі. Але ось свідомість банально все перекручує і видає саме земні уявлення про твою сім’ю. Вона відразу ж дробить і розділяє… Показує тобі якихось конкретних людей, образи... Як то кажуть, показує родичів по крові і плоті. Причому перше, що спливає в пам'яті, це саме емоційні стосунки з цими людьми, точніше взаємовідносини з їх свідомістю.
Найцікавіше, що раніше, перебуваючи з цими людьми більше в побутових взаємовідносинах, навіть думка в голову не приходила, що ці люди є насправді... що в цих людях так само, як і в тебе, є частина Духа Святого, що вони є Особистість, Особистість в нематеріальному розумінні цього слова.
А чому раніше ти так думав? Тому що ти просто думав, а не відчував, тому що ти сам був і жив свідомістю. А у свідомості, природно, все завжди побудовано на власному егоїзмі. І ось якщо чесно поглянути на взаємовідносини зі своїми близькими, то в ті моменти, коли ти живеш під диктовку своєї свідомості, що відбувається? Твоя свідомість постійно принижує значимість в чомусь інших у порівнянні з тобою. У неї все в таємних думках, і свідомість боїться оголосити ці думки. Вона боїться чистоти взаємовідносин, чесності, простоти. Чому? Тому що вона жадає влади, вона стурбована своєю короною: хто що про тебе погане сказав або, навпаки, хто тебе похвалив. І ось в усьому цьому і проходить все твоє життя, точніше відбувається життя твоєї свідомості. Але коли ти усвідомлюєш, що ти насправді Особистість, то ти вже і в іншій людині в першу чергу теж бачиш її духовний потенціал, ти бачиш духовну Особистість. І найголовніше, ти відчуваєш її незалежно від того, що розповідає тобі твоя свідомість.

ІМ: Абсолютно вірно. Як сприймає наша свідомість, що таке «сім'я», що таке «рідні і близькі»? Це знову-таки мама, тато, діти, бабусі, дідусі, брати, сестри, ну, і як би вся сім'я. Насправді, коли люди набувають духовний досвід, вони розуміють, що всі єдині незалежно від кольору шкіри, незалежно, хто де живе. Це одне, це одне ціле, це людство. У кожного є душа. І робити комусь погано — це неправильно, це все одно, що робити погано найближчій людині. Ненавидіти когось — це неправильно, навіть якщо він злий і зробив тобі щось погане, треба розуміти, що це його свідомість. Я не кажу про те, що вдарили по лівій щоці, підстав праву. Коли перед тобою система, її теж треба надоумити, інакше вона не зрозуміє. Але хочу підкреслити, Особистість як потенційно Духовна Істота, вона у всіх однакова, вона належить більше Світу Духовному. І лише, коли вона здається, програє свій особистий Армагедон і стає частиною системи, тоді вона просто вмирає... Так, повільно... Субособистість — це проблема, посмертні муки теж важкі. Але питання ж не в цьому... Це все одно кінцеве, все одно вона перестає існувати.
Але поки людина жива, у неї є шанс, у неї є можливість приєднатися до Світу Безкрайнього, до Світу Духовного і стати частиною величезної сім'ї. І ось тут важливо розуміти, що будь-яке зло, яке людина множить від свідомості, воно дійсно встає між Особистістю і Світом Духовним і віддаляє від найближчих тобі людей. А як я вже сказав, найближча — це будь-яка людина. Це особливо відчувають і розуміють люди, які досягають на практиці сприйняття Світу Духовного. Вони розуміють все це.
 
Природно, що є і негативний момент, кажучи мовою земною. Чому? Тому що, ось як вже було сказано, відчувається і брехня від свідомості. Коли людина приходить, ось кажучи релігійною мовою, «з дияволом за пазухою» і віщає від диявола, ну, природно, неприємно. Шкода її Особистість, шкода її... втраченого моменту набуття духовного осягнення. Але в той же час, коли вона допускає, що їй як Особистості диктує свідомість і через неї твориться зло — це неприємно. Але зате людина знає Правду. Зате вона знає, з ким говорить: вона спілкується з Духом чи вона спілкується з дияволом. Це теж важливо.
 
Ж: Так, і це один із таких побічних ефектів духовного розвитку, коли ти відчуваєш людину ще до того, як вона почала щось говорити, коли ти відчуваєш, від кого вона зараз буде віщати і чого вона хоче насправді. І ти вже знаєш кінцеву мету її приходу. Тому що це не якась там екстрасенсорика, коли люди уловлюють уривки думок. Ні, тут все набагато серйозніше. У тебе цільне, об'ємне розуміння. У тебе цільне, об'ємне сприйняття. І для тебе зрозумілі причинно-наслідкові зв'язки, тобто ти бачиш глибше, ти знаєш, від кого віщає людина: від Духа чи від системи. І ти знаєш, чого хоче та ж система. Ти просто знаєш...
 


_____________


ВІДЕОЗАСТАВКА


Не буває Живе мертвим,
і вже тим більше мертве Живим.

_____________

 

ІМ: Якщо дивитися правді в очі, то свідомість маніпулює людиною. Вона і допомагає: ось ми спілкуємося і сприймаємо один одного за допомогою неї. Але вона, прикриваючись своїми посередницькими, такими ось дипломатичними можливостями між Особистістю і тривимірністю, вона маніпулює людиною.
Особистість, вона не зовсім матеріальна. Якщо свідомість матеріальна, то Особистість нематеріальна. Для розуміння цього процесу просто поясню, як це відбувається. Свідомість є проміжною, вона має безпосередній зв'язок з Особистістю. Чому ми і сприймаємо, чому ми бачимо, відчуваємо і все інше. У цьому процесі Особистість отримує ту інформацію про тривимірність, яку дає їй свідомість в тому вигляді, в якому ми звикли її бачити. Але коли людина відкриває можливості внутрішнього бачення, то тривимірність видається зовсім по-іншому, і поняття такого ось образу двоногого або там ще щось, ну це не зовсім відповідає дійсності.

Т: Тобто втрачається цінність самої матерії?

ІМ: Так. Ось один чоловік добре висловив цей прояв. Його запитали: «Як ти бачиш іншу людину?» А він відповів: «А ви бачили обертання електрона, ось електронну хмарку? Ну щось на кшталт цього, тільки бруду побільше».

Т: Ось це теж часте питання: «Що значить інше бачення іншої людини?» Ось коли людина нічого іншого, крім тривимірності, не бачила, і немає у неї ось цього практичного досвіду чуттєвого сприйняття, то що її свідомість покаже їй в іншій людині? Всього лише тіло, тобто, кажучи мовою фізики, тривимірний образ, тому що так налаштоване сприйняття її свідомості.

ІМ: Так, це так. Людина бачить в іншій людині тривимірність: банально ручки, ніжки і все інше. Але якщо ми глянемо з чуттєвого сприйняття, дійсно з духовного сприйняття на тривимірність, то що ми бачимо, ось навіть якщо ми дивимося на іншу людину? Ми бачимо об'єкт — це розмита пляма. Ось вона подібна... ну як обертання того ж електрона навколо атома. Просто розмита хмарка, і видно всі її складові. Але ми не бачимо на чуттєвому сприйнятті тривимірного об'єкту. І тут нам, звичайно, на допомогу свідомість. Тобто через свідомість ми бачимо об'єкт. І виходить, коли людина вже духовно досить розвинена, вона вільна, вона відчуває одне, а бачить інше. Вона прекрасно розуміє, що вона бачить об'єкт очима земними. Але вона бачить цей же об'єкт і очима духовними. Вона бачить, наповнена людина духовно або ж не наповнена. Порожня вона всередині чи повна. Знову-таки в якому стані знаходиться її Особистість: в рабському стані чи вже набула ступінь свободи.
І чому багато учасників пишуть вам листи (ми зачитували незадовго до передачі), ось вони задають питання: «Чому тих, кого вони вважали духовними, вони відчувають, що вони всередині порожні?» Ну ось якраз в цьому і полягає сенс, що люди, які розвиваються самі, вони починають відчувати. А чуттєве сприйняття — це чуттєве бачення. Тобто вони відчувають, що людина говорить правильні речі, а всередині порожня. Але так же само знову-таки і свідомість може грати над людьми. Людина заходить в храм, і замість того, щоб молитися Богу, вона починає з ним, як в пісочниці, лопатками мірятися, претензії пред'являти Богу. Чому? Тому що сама людина порожня всередині.

Свідомість не дає їй зрозуміти, не дає їй сприйняти нічого божественного. А їй хочеться... свідомість розповідає людині, що ти повинна відчути прояв Світу Духовного на фізичному рівні. Повинно реально щось прямо зараз відбутися, тоді ти повіриш. Але скільки разів в історії людства люди через це проходили, коли дійсно були явища з метафізичними проявами тощо. І що люди?! Як сприймала це їхня свідомість? Вона починала вигадувати, пояснювати природними явищами, певними метафізичними питаннями, магією, починала звинувачувати, що в цій людині демон. В першу чергу що свідомість розповість? «Та в ньому диявол сидить, а не Дух Божий». Чому? Тому що набагато простіше звинуватити і відторгнути для того, щоб Особистість не набула свободу. Якщо Особистість бачить приклади, вона розуміє, що і вона може. А свідомості це катастрофічно страшно. Ось вона і починає звинувачувати, розповідати: «Та ну, це, навпаки, демони там... магія».

Ж: Тому що системі невигідно, щоб людина духовно звільнилася.

ІМ: Звичайно, тому що тоді система починає працювати на неї.

Ж: Ну так, і тоді система замість того, щоб отримувати ...

ІМ: ...отримувати, вона витрачає. І ось в цьому і феномен: ніхто не хоче втрачати. Це поганий бізнес для неї.

Т: Ось теж ще хотіла поділитися таким моментом зі свого власного досвіду, бо розумію, що може виникнути ще таке питання від свідомості у людей, які йдуть по духовному шляху. Ну, принаймні, це питання виникло у мене на початкових етапах. Коли я вперше зіткнулася з цими Знаннями, то всередині відчула... ну щось дуже рідне. І там, глибоко всередині було однозначне: «Так!» А ось свідомість весь час підкидала сумніви, весь час зважувала якісь всі «за» і «проти». Розуміння того, що придбаю на духовному шляху  — це було розуміння зсередини, розуміння поза свідомістю. Ось це неповторне відчуття свободи... Тут була ось якась абсолютна глибинна впевненість... Але свідомість підкидала думку: «А що я втрачу на духовному шляху?» Тут, звичайно, була засідка, тому що на той момент у мене не було відповіді на це питання. Ну, можна сказати, виникав навіть страшок в свідомості... Але хорошого, звичайно ж, всередині було більше.

ІМ: На духовному шляху людина не втрачає нічого, крім горя і смерті. Людина набуває. Тому боязнь йти по духовному шляху виходить тільки від свідомості. Чому? Тому що вона нав'язує свої кайдани на Особистість. А Особистість на духовному шляху їх втрачає. Ось багато людей бояться, що, осягаючи, істинно осягаючи духовне, людина може втратити ті земні навички, які вона придбала. Не втратить. Нічого не втрачається. Приходить нове розуміння, приходить нове сприйняття. Приходить розуміння, що таке свідомість. Але свідомості це невигідно, тому вона і нав'язує свою думку, що людина може щось втратити. Нічого не втратиш, тільки набудеш. І придбаєш те, що неможливо набути в тривимірності. Тому що те, що набуваєш — воно Вічне. А раз Вічно, значить не втрачається. А все, що б ти не набув тут, ти втратиш. Це важливо, це треба знати перед початком свого шляху. І перш ніж зробити перший крок, людина повинна усвідомлювати і розуміти, що опиратися на свідомість на духовному шляху не можна. Ось вона може привести, якщо слухати її підказки, і до хвороб, і до трагедій, і до чого завгодно. Але, вибачте, причому тут духовне, коли ти спираєшся на зламані милиці своєї свідомості?

Не потрібно спиратися ні на що. Просто потрібно Любити. І коли дійсно ти любиш — люблять і тебе. Навіщо опори тому, хто не має тіла? Опори потрібні тілу матеріальному, але воно тимчасове, і будь-які опори тимчасові. І це важливо.

Ж: Так, тому що ти розумієш, що практичний шлях до Бога  — це шлях саме твоїх внутрішніх почуттів і дій. Ось це дуже важливий момент  — саме дій. Тобто ти не сидиш, не чекаєш, що хтось прийде, щось тобі дасть, а ти дієш, ти просто висловлюєш свої почуття, ти любиш, ти знаходишся в цьому почутті кожен день. Ти висловлюєш почуттями свій намір, ти висловлюєш його в моменті «тут і зараз». І ось це є твоє особисте життя  — це життя Особистості. Це дуже сильно відрізняється від того особистого життя, яке знає твоя свідомість, вона ж змушувала тебе страждати від думок, змушувала тебе думати про зовнішнє... Тому що в ці хвилини глибинної радості ти розумієш, що твій Дух  — він не поневолений, що твій Дух  — він вище інтелекту. Ти розумієш, що Дух  — він вільний, і ти розумієш, що сила його  — в Любові. Ти розумієш, що глибинне самовираження твоєї безмежної Любові  — ось це практичний шлях до Бога, і саме це на практиці є найважливішим.

 

____________

 

ВІДЕОЗАСТАВКА


Від завідомо мертвого до вічно Живого.


_____________


ІМ: Коли люди відкриті один одному і в них більше домінує чуттєве сприйняття, то тривимірність вони всього лише додають. І насправді вони легко розуміють, легко схоплюють один одного. А як тільки свідомість захлеснула: «А як же ми розуміємо один одного? Я ж не знаю твоєї мови». Все, перестають розуміти... Чому? Не тому, що свідомість відволікла, а тому, що чуттєве сприйняття закрилося. Адже людина там, куди вона вкладає силу своєї уваги. Якщо ти її вкладаєш у свідомість, в матерію, то чуттєве сприйняття закривається.

Т: Ось є така думка, що коли людина починає більше відчувати, то і система починає на неї більше реагувати. Ігоре Михайловичу, не могли би Ви прокоментувати цей момент?

ІМ: Це дійсно так, тому що система завжди реагує, і вона робить все для того, щоб людину, скажімо, відлучити від сприйняття Світу Духовного. Ставить перепони на її шляху. Адже дійсно, коли у людини щось трапляється, людина вкладає увагу в те, що відбувається, ну і відволікається за звичкою. І система через її свідомість намагається утримати її якраз від шляху духовного, щоб вона поменше чого відчувала. Але це відбувається тоді, коли людина починає відчувати.

Т: Ігоре Михайловичу, а коли людина стає невидимою для системи?

ІМ: Коли вона живе Світом Духовним, система її просто не помічає. Вона її помічає лише тоді, коли вона живе світом матеріальним, коли вона знову тут, ось як ми ось сидимо, розмовляємо тощо,  — зараз ми видимі.

Т: Тобто перший крок на шляху духовному  — це пізнання себе.

ІМ: Так. Насправді ось цей шлях, про який ми говоримо  — простий, елементарний, він дає можливість усвідомити всю суть, глибину. Знову-таки вивчити, як працює твоя свідомість, прийти до розуміння, що свідомість  — вона не зовсім твоя, як не парадоксально, і найсмішніше  — що це не ти. Ну ми вже піднімали в передачі це з тобою, що, слава Богу, зараз ми можемо це озвучувати. Чому? Тому що це вже підтверджено багатьма нейрофізіологами, ну і іншими людьми, які вивчають, хоча б спостерігають за собою. Вони самі стикаються з тим, що, виявляється, свідомість ставить більше палок в колеса, ніж допомагає, при процесі пізнати її...

Т: З чим це пов'язано?

ІМ: З тим, що свідомість кожного індивіда, вона є частиною цілого. Це як грибниця. Система дійсно існує. І те, про що говорять у релігіях, в Біблії, що є диявол... Так, звичайно є, ніхто не сперечається. По-різному можна його називати: це можна називати Всесвітнім розумом, це можна називати Абсолютом, це можна називати Інформаційним полем, чим завгодно. Але зручніше називати це системою.

 

_____________


ВІДЕОЗАСТАВКА

 

На духовному шляху людина не втрачає нічого,
крім горя і смерті.


_____________

 

  
Rating: 5 / 5 from 5




Recommended Book

AllatRa Book download