Жива бесіда - сторінки 120-131

ВІДЕОЗАСТАВКА
Духовний розвиток Особистості
на практиці — це творення
в духовній Любові.

_____________

07:06:00 ‒ 07:56:40

Т: Ігоре Михайловичу, коли Ви вперше нам розповіли про первинну і вторинну свідомість, то це розуміння дуже допомогло в дні на практиці, в роботі над собою, в більш поглибленому розумінні того, як працює механізм того ж аутотренінгу, медитації та взагалі, наскільки відрізняється від них духовна практика. Хоча ми на початку передачі вже і згадували про ці інструменти, але не могли б Ви розкрити розуміння роботи з цими інструментами у світлі знань про первинну і вторинну свідомість?

ІМ: Так, звичайно. Теж ось цікавий момент, якщо розібрати інструменти, якими люди користуються для осягнення Світу Духовного. Почнемо з простого. Аутогенне тренування... Що таке аутогенне тренування і на чому воно працює? Адже аутотренінг сам по собі — це якраз і є усвідомлення себе, зміщення свого «Я» з вторинної свідомості на первинну і робота з первинною свідомістю на рівні первинної свідомості. Чому і це важливий інструмент, і він існував у всіх духовних практиках. Зараз ми його називаємо в деякій трансформованій, зміненій формі — аутогенним тренуванням, завдяки Шульцу, як ми вже і говорили. Але воно працює на рівні первинної свідомості, тому відбуваються різні зміни в тілі тощо.

Медитація — це теж робота первинною свідомістю, але вже спостереження за вторинною. Якщо аутотренінг простіше: ми ніби відключаємо вторинну свідомість, не звертаємо на неї уваги і працюємо за допомогою первинної свідомості зі своїм тілом, тобто це зрозумілий процес, простий і легкий. А медитація — це більш складна практика. Ми працюємо за допомогою первинної свідомості зі вторинною, ми вивчаємо систему. Тобто ми, практично знаходячись в системі, заглиблюючись, лише злегка з неї виходячи, ми починаємо її вивчати, але без шкоди для себе. Ми вже можемо осягати більш складні процеси і можемо дійти до рівня шостого виміру. Це те, про що ми говорили: магія і все інше. Вся вища магія залишається на рівні шостого виміру. Сама система вийти за шостий вимір просто не може. І медитація сама по собі, яка б вона не була, вона всього лише залишається медитацією. Це робота на рівні первинної свідомості, щоб було зрозуміло. Як то кажуть, спасіння цим не досягнеш, але досягти покою можна.

Стан покою — це… після смерті, коли людина стає субособистістю, вона як би спить, субособистість, яка спить, немає мук. Але все одно це свого роду смерть, тому що все одно самоідентифікація є. Ну, це як анабіоз якийсь. Але який сенс від нього, якщо можна Жити і Любити? Чому ж не існувати?

Ж: Ну так, і використовувати ось ці медитативні техніки для досягнення цього покою — це ж марна трата сил, це старанність від незнання. По суті, це ж просто свідомість замикається сама на собі. Ну а коли свідомість замикається сама на собі, що станеться? Адже подібне породжує подібне.

Т: Так. Усвідомленість і розуміння ще дало те, про що Ігор Михайлович вже говорив на початку передачі, що духовна практика — «це вихід Особистості за ті межі, на яких може функціонувати свідомість». І цим дуже багато сказано як для допомоги тому, хто практикує.

ІМ: Звичайно. Духовна практика вже виконується на рівні Особистості. Це якраз і є те, що розвиває Особистість. Це вже спостереження за первинною свідомістю, за вторинною свідомістю, за всіма їхніми комбінаціями, проявами, самоусвідомлення себе як частини Світу Духовного. Це сприйняття Світу Духовного. Ну і як кінцева ціль — це злиття зі Світом Духовним або становлення частиною Його. Це вже дозрівання Особистості. Все просто.

Ж: Так. Свого часу для мене було важливим розуміння на практиці, яке Ви якось озвучили, що Особистість не споглядає Духовний світ, вона ним живе.

ІМ: Так. Особистість не споглядає той світ, вона ним живе. І різниця величезна. Вона сприймає всім спектром, тим, якого немає в свідомості, в тілі людському. Ну, пояснити важкувато це людям, краще це відчути. Кажуть: «Що людина відчуває, коли приходить щастя?» — «Ну як що? Щастя». — «А що таке щастя?» — «Знаєш, краще відчуй».

Ж: Так, щастя тимчасовим не буває. І для себе вже на практиці розумієш, що жити щастям і лише тимчасово його відчувати на короткі миті — різниця в цьому величезна.

Т: Це вірно. На початкових етапах освоєння духовної практики буває і таке, що тобі добре, але при цьому тебе... як і немає, як зник, як пустота. Але при всьому цьому тобі настільки добре, ти відчуваєш глибинно, що ти в контакті з чимось новим, радісним, рідним.

ІМ: Але питання: тебе немає чи свідомість відпала? Розумієш? Природно, що замовкли твої актори, театр зник, і почалося життя. Але це ж не тебе, це артистів немає або одного з твоїх земних «Я». Можна по-різному називати, але це всього лише слова.

Т: Це так, і це просто незабутнє відчуття свободи, свободи від влади свідомості... Ігоре Михайловичу, ось ще таке питання, яке задають люди в листах: про молитву. Що таке молитва як духовний інструмент? І чи можна за допомогою молитви досягти злиття Особистості з Душею?

ІМ: Що таке молитва? Молитва насправді проходить багато цих стадій. Найчастіше молитва виконується під диктовку вторинної свідомості. Може бути користь? Ні. Але глибше, більш серйозне вираження молитовних станів виконується на рівні первинної свідомості. Це те, що називається медитацією. Проведення такої ось паралелі дає розуміння.

Будь-яка релігія може привести до Бога, ми про це вже говорили, і говорили не раз. Немає поганих релігій, є люди, які заблукали. Релігія не може бути погана. І світ не може бути поганим, люди погані бувають, тому що слухають свідомість, яка їм розповідає... Знову-таки свідомість не весь же час пропонує погане. Вона ж іноді пропонує і хороше. Вибирай хороше, і буде добре. Просто часто для досягнення бажання, того, що нам нав'язала вторинна свідомість, ось для цього досягнення ми часто вчиняємо якраз погано. Ну це ж наш вибір, правильно? Знову-таки що вибираємо, те й отримуємо.

Так ось, чи можна за допомогою молитви досягти злиття Особистості з Душею? Звичайно можна. Є найскладніша і найпростіша молитва — молитва Ісусова. (Якщо глибоко вдуматися, як проходять ці стадії, і подивитися, хто і як описував ці стани, хто дійсно її виконував і хто досягав цих станів... Насправді таких людей були одиниці, і тисячі-тисячі тих, хто розповідали, що вони щось осягнули). Так само як і в духовних практиках, принцип один і той же. Там повторення Ісусової молитви, прагнення і Любов до Нього, яка виникає така, що... Знову ми до чого приходимо? Ми приходимо до Любові.

Любов справжня, істинна, щира Любов до Бога. Звичайно, якщо ти починаєш старатися, як говорили раніше, «всім серцем возлюбити Бога»... А молитва Ісусова до цього і призводить, саме до відродження внутрішньо чуттєвого сприйняття Світу Бога — це Любов і Вдячність до Нього. Нічого немає, є Любов і Вдячність. Все інше це ілюзія по відношенню до Світу Духовного. І ось коли виникає це почуття, це і є злиття. Складно? Ні, не складно. Так само як і духовні практики, складні? Ні, не складні.

А що складно? Свідомістю жити складно. Ось вона розповідає, що це неможливо. Чому? Тому що для будь-якої, хоч первинної, хоч вторинної свідомості входження в Світ Духовний закрито. Тому свідомість і протистоїть. Вона завжди проти того, щоб Особистість стала тим, кого ми називаємо Ангелами, тому що для свідомості — це смерть.

В людині є два «Я», як мінімум, хоча свідомість може створювати цих «Я» безліч. Це відомо на прикладах розвитку різних захворювань або спеціальних маніпуляцій з людиною, коли на базі первинної свідомості можна створювати скільки хочеш цих «Я», хоч десяток.

Т: А ось поняття «любов»... Дуже часто люди плутають земну любов з істинною Любов'ю.

ІМ: Знову-таки поняття «любов». Любов у понятті земному найчастіше диктується первинною свідомістю як потреба до розмноження, тобто до копіювання собі подібних. Система в цьому теж дуже зацікавлена. Або ж диктується вторинною свідомістю як бажання володарювати, володіти і так далі. Тоді любов виглядає через призму свідомості більш яскраво, але вона швидкоплинна.

А істинна Любов, вона Любов тільки до Бога і Любов до кожного у Світі Духовному.
 

Ж: Так. Любов до Бога і до кожного, хто знаходиться у Світі Духовному.
Т: Ось ми вже говорили про це, що система піарить через свідомості людей, що у людини нібито немає свободи вибору, що вона нібито раб перед Богом.

Ж: Так, але що замовчує система? Те, що свобода є тільки в духовному і що є інше сприйняття Особистості, стан, який виникає завдяки дотику до Божественного, завдяки глибинному чуттєвому сприйняттю, завдяки безмірній Любові до Бога. І в цій Любові немає страху. Страх нав'язаний самою системою, через свідомість змушує людей не любити Бога, а боятися. От саме боятися як великого і всемогутнього, але в розумінні системи, в розумінні сили, а не так, як насправді — у величі і всемогутності Його безкінечної Любові. Системі ж невідома реальність Духовного світу, реальність ось цього справжнього Життя.

Т: Так, тому що уділ системи — це тлінне і смертне. І ось звідси йде підміна свідомістю духовних основ і розумінь. Адже навіть служіння Богу свідомість перетворює в уділ рабів... І ось цікаво... адже раніше «уділом» називалася область, яка управлялася князем. Але, по суті, так і виходить, що цей тривимірний світ є уділ рабів князя світу цього.


ІМ: Абсолютно правильно ви тут помітили. І ось тут знову-таки є підміна, що йде від свідомості, і дуже жорстока, що «всі ті, хто служать Богу — вони його раби».

Т: Тому що свідомість, вона ж завжди стоїть проти Бога. Люди часто не розуміють, де в них говорять боти свідомості, а де є той їхній внутрішній щирий порив до Бога, порив, який іде зсередини. Адже якщо у тебе є страх перед Богом, якщо ти, як раб, боїшся Бога, то ти Його не любиш, і Він тебе не бачить.
 

ІМ: Так. Підміна, що йде від свідомості, що всі ті, хто служать Богу — вони його раби. Це неправильне розуміння Бога. І було допущено у свідомість людей такий ось отруйний зміст, що людина повинна боятися Бога. А це вбиває навіть саме прагнення Особистості до пошуків Бога. Чому? Коли незміцнілій Особистості через свідомість починають диктувати те, що ти повинен боятися Бога...

Т: ...так, то увага людини вже зосереджується на страху замість Любові, тобто відбувається злив сили уваги системі. А це породжує ще більший страх замість Любові.

ІМ: Абсолютно вірно. А до Бога можна прийти тільки через Любов, немає іншого шляху. Тільки через Істину, через пізнання. Пізнання може йти тільки через Любов.
Т: Так, і потрібно примножувати свою Любов у дні. Це праця. А людям хочеться, щоб людина раптом раз... і стала духовно розвиненою Особистістю.

ІМ: Це тільки у вкрай виняткових випадках можуть бути такі подарунки певним Особистостям. А так людина повинна сама пройти цей шлях. Вона повинна вибрати служіння, виходячи з договору, коли люди захотіли в тілах боротися з дияволом, заслуговуючи Любов Божу. Знову-таки не те, що Бог їх полюбить, а набуття Любові Божої, стати цією Любов'ю.
 

Наймерзотніше, що було привнесено Аріманом у релігію — це боязнь Бога. Коли ти боїшся когось, ти його не можеш Любити, Любити щиро, по-справжньому. Ти будеш його боятися. А якщо ти боїшся Бога, ти до Нього ніколи не прийдеш.

Бога потрібно Любити. Бог це і є Любов. Коли ти наповнений Любов'ю ти з Богом. Навіть розуміння Любові і те було підмінено...
 

Тому не може людина бути рабом Бога. Людина стає рабом диявола, коли живе матеріальним світом і його цінностями. Це так. Тоді вона однозначно вирішена, її доля. Тобто у раба доля вирішена. А якщо брати в звичайному, спрощеному розумінні, то людина може стати частиною Світу Духовного, тобто вона повертається у свою сім'ю, ось в розумінні людському. Але вона не може бути рабом у своїй родині. Що це за родина, якщо я в ній раб? Ну це навіть ось виходячи з установок свідомості. І як я можу любити свою сім'ю, якщо я її боюся?

Т: Це так... Ось ще про Божу Любов. Ігоре Михайловичу, Ви вже не раз згадували в передачах про те, що істинну Любов в духовній історії людства часто асоціативно порівнювали з палаючим жаром, з вогненною Любов'ю.

ІМ: Чому люди, які дійсно практично досягали духовного пробудження, незалежно від того, яку релігію сповідували, вони згадували вогонь? І вогонь цей завжди описували в незвичайних фарбах. Вони його називали «вогонь, який горить, але не обпалює», називали його «найчистішим вогнем» тощо. Ось це поняття вогню — це як те, що зароджує Життя, і ось тут воно згадувалося ними як первинні сили або первинна енергія. Асоціативно, на рівні свідомості... Асоціативно, тому що людина, яка переживала це все на чуттєвому рівні, і намагаючись пояснити іншим, вона підбирає асоціацію якоїсь сили і те, що воно нагадує. Вода не може бути, вона тече. А те, що відчуває людина, і зрозуміліше, особливо на перших етапах — це вона відчуває навіть на фізичному рівні... Та навіть самі знаєте, коли відбувається ось цей прояв, наповнення Духом, то що відчуває тіло? Воно відчуває ось цей жар, як вогонь, що горить всередині. Але він не обпікає. Він радісний і благодатний. Він чистий. Ця асоціація, яка сприймається свідомістю цього первинного вогню... Колись його називали силою Аллата.

Ж: Так, і ось цей незабутній досвід першого дотику до Духовного світу, коли ти вперше відчуваєш це величезне неземне щастя, ти відчуваєш цей благодатний жар Любові, якого раніше ти не знав, Любові справжньої, невичерпної. І ця радість настільки переповнює тебе, настільки сильно, що навіть тіло це відчуває. Тому що цей жар, він такий... істинний, він щирий, він розпираючий, він настільки об'ємний. Сама чистота, він чистіше чистого.

Згодом, коли ти живеш Духовним світом, то ось цей жар зникає в такому сильному прояві, але він йде на глибину і стає твоєю невід'ємною частиною. І там, на глибині, він постійно присутній, постійно є, він тебе розпирає зсередини. І неважливо, будь то день чи ніч, ти як укутаний у ньому. Проявляється він знову у своїй повноті лише тоді, коли йде ось це значне посилення або прояв тут духовної сторони, тобто коли йде присутність тут зі Світу Духовного.

Т: Так. Ось теж ще було помічено в практичному досвіді, що коли ти живеш Світом Духовним, то просто зникає відчуття самотності. До цього постійно було присутнє від свідомості відчуття самотності, відчуття роз'єднаності у фізичному світі. Ну, здавалося б, навіть тоді, коли ти знаходишся в колі найближчих тобі людей. Але воно ж було постійно. Якось ти там відволікався на якісь картинки свідомості, якось цей стан згладжувався. Але особливо яскраве розуміння цієї самотності було саме на перших етапах практичної роботи над собою. Ось дуже дивне відчуття: ти ніби й серед людей, але як у пустелі.

Але вже потім на практиці прийшло розуміння, що відчуття самотності — це стан свідомості, це його функція поділу, дроблення, і побудована вона на емоції первинної свідомості. Але ти вже вибираєш інше, тому що ти вже знаєш інше. Ти знаєш радість і повноту Життя, життя Духом, життя Світом Духовним, де ти єдиний з усім Духовним світом і духовним проявом тут.

Ж: Так, я абсолютно з тобою згодна. І ця радість настільки переповнює, настільки приємний цей стан, коли ти по-справжньому Живий, і ти Живеш цим. І настільки це сильно і прекрасно... Навіть свідомість сприймає цю аллатівську силу. І ось що теж цікаво, приходить розуміння на практиці, чому знак Аллата позначали півмісяцем саме ріжками вгору. Адже це як чаша. А коли ти відчуваєш ось цей незабутній перший досвід дотику до Духовного світу, то ти ж відчуваєш, як відбувається чашеподібне наповнення трохи нижче сонячного сплетіння. Ти наповнюєшся як чаша, і в цій чаші вогонь благодатний, по-іншому його ти не назвеш. Свідомість розуміє, що «це тіло, це не чаша». Але коли закриваєш очі, ти відчуваєш зовсім інше. Ось це почуття... Ти відчуваєш цю незриму чашу. Ти розумієш, що вона випромінює цей жар невичерпної Любові, Любові істинної. І Любов ця настільки щира... Ти розумієш, що вона істинна. В Любові цій... Бог.

Це почуття... чаша, півмісяць, Аллат... Ось як всередині в тобі просто об'ємний знак, який випромінює цю безкрайню Любов... Навіть свідомість це відмічає. І ти розумієш, чому Аллат — чаша, яка випромінює цю безкінечну Любов. І звідси, очевидно, і пішов цей знак — знак Аллата, ось з практичного духовного досвіду людей. І це явно не просто малюнок. Тепер ти розумієш це на практиці. Ти знаєш, що це реальний духовний досвід. Це досвід тих, хто звільнявся у віках. І, очевидно, вони його фіксували, як перший досвід духовного дотику до Світу Безкрайнього. Цей досвід ні з чим не сплутаєш, ніколи ти його не забудеш. Він завжди з тобою.

Т: Так, адже найцінніші і найважливіші знаки давнини знаходять усюди. Знак Аллата (півмісяця ріжками вгору), адже він знайдений практично на всіх континентах на артефактах, на священних предметах древніх народів. І ось у багатьох релігіях говориться про вогонь як початок світу, маючи на увазі під цим божественні сили Аллата. Тобто з нього все починається, ось з цього почуття внутрішнього жару Любові людини до Бога...

ІМ: Абсолютно вірно. І «вогонь цей, палаючий всередині», ось цей «прояв, наповнення Духом» — потім як тільки його не називали. Але, все-таки назва «Аллат» — вона більш правильна. І ось цей знак Аллата — півмісяця ріжками вгору, він був повсюдно.

Т: Так, і є безліч тому прикладів: від наскельних малюнків, яким десятки тисяч років (про походження яких нічого, крім часу їх виникнення, невідомо), до артефактів різних вірувань, культур, цивілізацій, світових релігій, причому недавнього часу, мається на увазі останніх п'яти тисячоліть. Зрозуміло, що свідомість, звичайно ж, дуже багато затерла, дуже багато спотворила, змінила, скажімо так, на «свій розсуд», точніше, на розсуд системи, і перетворила в ритуальщину. Але сам факт...

_____________

ВІДЕОРОЛИК №10

Відеоролик демонструє велику різноманітність артефактів зі знаками Аллата і АллатРа, які є культурною спадщиною різних епох, вірувань, релігій і цивілізацій. Знаки Аллата і АллатРа знаходять усюди: Азія, Африка, Європа, Австралія і Океанія, Північна і Південна Америка.

_____________

Т: Судячи з накопичених артефактів, духовний досвід і практика — це те, до чого прагнула і людина епохи палеоліту, і прагне людина сучасної епохи. І не важливо, де знаходиться тіло людини: в печері, списаній знаками, що фіксують духовний досвід минулих поколінь, або в храмі, наповненому книгами релігійного досвіду людей минулого. Важливо, де практично перебувала людина як Особистість: у символах мертвої тривимірності, слухаючи трактування свідомості, або в практиці Життя Духом? Простіше кажучи, чим вона жила: свідомістю чи Духом?

І ось цікаво, що раніше було простіше людині щодо духовного пізнання, ніж коли пішов процес значного ускладнення споконвічного Знання через призму свідомості. Наведу простий приклад. Близько семи тисяч років тому на сході Європи процвітала всім відома Кукутень-Трипільська цивілізація, яка будувала найбільші на той час міста. І це була дуже розвинена цивілізація, яка тисячоліттями мирно існувала. Так ось, згідно зі знайденими артефактами цієї культури, знаки Аллата, АллатРа були одними з основних. Їх розміщували і в орнаментах, і в узорах стінного розпису, на святковому, на ритуальному посуді, на предметах, у прикрасах...
 

ІМ: Знак Аллата — це було як нагадування про набуття Любові Божої, стати цим... про істинний вогонь, тобто як про низхідний вогонь, який сходить, як Дух, і наповнює тебе, і те, чим ти повинен Жити.
 

Т: Так, і ось вивчаючи цю культуру, ти розумієш, що таке нагадування було в суспільстві всюди. У тих же будинках його малювали на почесному місці, ставили на печі, які випромінюють тепло, щоб людина грілася не тільки тілесно, але й духовно. Тобто невпинно підтримувала всередині себе ось цей божественний вогонь, вогонь Любові до Бога. Знаки АллатРа і Аллата ставили на верхівки і дахи будинків. Тобто вони були повсюдно. Вони були як нагадування про головну мету життя людини: стати з мертвої Живою. Судячи зі знакових позначень на артефактах і особливостям існування цієї цивілізації, зрозуміло, що духовні Знання там саме практикувалися.
ІМ: Ну це природно, тому що домінувало духовне над матеріальним, не так, як зараз.
Т: Так. Знак Аллата, як згадується в книзі «АллатРа», і в наступні часи позначав первинну енергію, божественні сили. Він був символом для практикуючих, для тих, хто збагачувався духовним досвідом.


Ж: Так, і це було таке духовне нагадування про Життя вічне тут і зараз.

Т: Так. Знак Аллата служив ще як щоденне нагадування, але це не було, як зараз ікона для більшості... Тут дійсно є істотна різниця: тому що сьогодні ікони для більшості людей — це нагадування про прошення, про допомогу в житті тривимірному, випрошування у Бога чогось або для себе, або для близьких, звернення з проханням як до вищої інстанції.
 

Ж: Так, на жаль... І все це побудовано на емоціях від свідомості: на надії, на страху. А раніше той же знак Аллата — це був знак для людей, які проживають в різних куточках світу, як нагадування про споконвічні Знання, про примноження свого внутрішнього духовного жару Любові до Бога, тобто нагадування про духовний розвиток Особистості. І в основному саме знаки передавали духовний сенс і суть знань, які розуміли в будь-якому куточку світу. А не так, як зараз: символи тривимірності, образи з рисами обличчя, які збігаються з зовнішніми фенотипічними особливостями місцевих народів. Тобто не було розділення споконвічного Знання, не було поділу його на власність того чи іншого народу.

Т: Так. Так ось коли занепала Трипільська культура? Коли на зміну їй прийшли войовничі культури, тобто вже ті покоління, які вже втратили Знання, і ті, ким управляла свідомість Тваринного розуму. Ті, хто за допомогою свідомості як раб системи перетворював Знання в магію, в релігію, в скепсис науки, ті, хто створював соціальні ієрархії і розвивав системи управління, побудовані на надії і страху.
ІМ: Абсолютно вірно.

Т: І ось все-таки, незважаючи на таке втручання свідомості, люди ще тоді пам'ятали про Джерело, що дарує Життя. І це ж можна спостерігати не тільки за тими артефактами і залишкам від древніх цивілізацій, які існували до Трипільської культури. Це можна спостерігати і за відлунням споконвічних Знань, які лягли в основу вчень тих чи інших релігій, що існували в останні п'ять тисяч років і значно вже оброблених свідомістю.

Ось, наприклад, в філософії індуїзму, а також буддизму досі є таке поняття, як «майя», яке має кілька значень. З одного боку, воно розглядається як ілюзорність світу, який сприймається. А в іншому значенні, його пов'язували зі світовою силою, яка створює мінливу природу, але сама володіє незмінністю Бога. По суті, це характеристика сил Аллата, тих первинних енергій, з яких все виткане в цьому світі. І вважається, коли цю силу використовують для божественних цілей, то вона дає чудесне перетворення, і її асоціювали з божественною жінкою, тобто з богинею, атрибутом якої був знак Аллата. Ну а коли цю силу використовують демони, то «майя» вже перетворюється на обман, на підміну, на чаклунську зміну. Як ми пам'ятаємо по книзі «АллатРа», з давніх-давен відомі і знаки півмісяця, повернені в певні сторони в залежності від їх значення, тобто вказівки на польові структури конструкції людини: бокові або задню сутності.
 

Але найцікавіше, це згадка і значення покрову богині — це ілюзорність всього світу, що сприймається, який приховує під видимим різноманіттям свою істинну сутність — Брахмана, тобто Єдиного, вищого Бога як єдину реальність.


Ж: Так. Взагалі, Мати-богиня з покровом, атрибутом якої є півмісяць ріжками вгору, тобто знак Аллата, — це досить поширений образ в культурах і віруваннях різних народів.

Т: Абсолютно вірно. І є вже розуміння, що це означало в давнину, незалежно від того, на якому кінці світу сповідували те чи інше вірування. Ось, наприклад, богиня з покровом або яка тче полотно є і у віруваннях індіанців Аляски — це богиня Атсінтма, і у віруваннях древніх слов'янських народів — це богиня Макош, і у віруваннях древніх арабів — це богиня Аль-Лат, і багато інших. Це є і в сучасних релігіях. У християнстві є такий вислів: «знаходитися під покровом Богородиці».
 

Ж: Так, різних вірувань, тобто шляхів до заповітних дверей споконвічного Дому, може бути багато, а відкриття дверей, тобто духовний досвід практичного дотику, життя Світом Духовним — один на всіх.

Адже якщо дивитися з позиції духовного досвіду, то що намагалися асоціативно передати минулі покоління майбутнім? Якраз те, що на практиці, коли йде зосередження уваги на Духовному світі за допомогою глибинних почуттів, якраз і відбувається ось цей відхід в єдину реальність — у реальність Бога.
 

ІМ: Це так.
Т: Коли є практика в духовному пізнанні, то ти розумієш єдине зерно істини, те зерно, яке закладене в духовних ученнях різних народів. Але без практики теорія мертва...
 

Правильно тут підмічено, що це відхід у реальність Бога, тобто в рідне духовній природі людини як Особистості, її шлях у свій істинний Дім. У санскриті є такий термін як «алая», і буквально він означає «дім», «житло», «споконвічне». А одне з ключових понять в буддизмі — «алая-джняна», тобто якесь загальне «вмістилище невимовного і непередаваного знання Єдиного». У народів Сходу, наприклад, в тій же Туреччині, слово «айя» означає «святий». У арабів теж є згадка про споконвічний Дім. В ісламській енциклопедії в статті про головну святиню ісламу — Каабу — йдеться про те, що згідно переказу одна з назв першої святині була аль-Байт аль-‘Атік, що означало «Древній Дім», «споконвічний Дім». Вважається, що вона була заснована Адамом як перша святиня на Землі, яка була призначена для вшанування Бога. Відповідні згадки є й у інших народів.

Ж: Тобто все це відголоси практиків, які намагалися якось асоціативно передати наступним поколінням свій практичний духовний досвід, те, що пов'язувало Особистість з істинним Домом, тобто з реальністю Бога.


Т: Так, але свідомість завжди в цьому питанні грала злий жарт. Тому що коли читаєш теорію, а потім проходиш практику, то ти розумієш, що це зовсім не те, що мала на увазі під цим твоя свідомість.
Знаю по собі, що якби ось просто так, окремо, читала ці всі визначення, як це було раніше, то мозок просто відмовлявся би що-небудь розуміти. Тому що настільки все заплутано людською свідомістю у віках, коли за істину видається те, що насправді пропущено через свідомість і писалося людиною, в якій домінувала свідомість. І це відчувається. Але зараз уже інша ситуація. І всі знання з різних релігій стають прості і зрозумілі завдяки тому універсального ключу духовних Знань, про які Ви повідали, Ігоре Михайловичу. Укотре переконуюся, що все, що від Духовного світу — воно просто і ясно. А все, що від свідомості, воно і складно, і заплутано, і роздуте в надуманих філософських термінах до невпізнання. Але завдяки тим універсальним ключам, які Ви дали, серед лушпиння часу можна в будь-якій релігії знайти істинне зерно.
 

ІМ: Істина завжди проста, і вона завжди сама за себе говорить. Це цікаві моменти. Взагалі, дуже багато, особливо в знакопису, йдеться про духовне, про зв'язок Особистості зі Світом Духовним. Але, на жаль, ці знання втрачені на сьогодні, а деякі взагалі трактуються з точністю до навпаки. Але що тут зробиш, свідомість є свідомість.

Т: Ігоре Михайловичу, ось ми зараз згадували про Богородицю, яка сьогодні для багатьох людей по всьому світу є провідником божественних сил Аллата. І ось не випадково з давніх часів її зображали зі знаком Аллата, з покровом. Сьогодні дуже багато людей звертаються до неї у своїх молитвах як до помічниці скорої в справах духовних. Але досить часто внаслідок інкультурації її асоціюють з образами земними, з образами тілесними, з образами, які прийнятні для того чи іншого народу. Але ж насправді — це величезна Божа сила...
 

ІМ: Так, часто сприймають Богородицю, і вона асоціюється у людей з образом матеріальним. Але знову-таки все святе — є Дух. А Богородиця — це є Найвеличніший Дух. Чому? Є багато сказань, але, скажімо так... Що таке Любов? Любов це і є Богородиця!

З цього приводу є дуже цікаві легенди про сестер Аллат... В принципі, я думаю, хто захоче, той сам знайде. Не варто тут це згадувати, щоб не викликати напруження у свідомості певних людей. Ті, хто Духом сприймає, їм, звичайно, було б цікаво. Але, на жаль, багато, хто вважає себе істинно віруючими, живуть більше свідомістю під диктовку того, хто управляє цією свідомістю. Тому в сучасному світі, на жаль, багато чого навіть сказати не можна. І це правда.
 

Т: Богородиця — це Дух, є люди, які відчувають в собі потребу Маріївського служіння.

ІМ: Торкаючись взагалі питання служіння... Служіння, воно різне буває. Але найчастіше люди прагнуть до служіння від свідомості в надії отримання на шляху служіння якихось магічних здібностей. Ось це часто підштовхує людей на те, що вони говорять: «Я хочу служити, я готовий».

А істинне служіння — це якраз той приклад, приклад Марії як втілення Чистоти і Любові, і повної самовіддачі Світу Духовному, привнесення тих цінностей і їх поширення у світі матеріальному, незалежно від бажань свідомості, яка щосекунди всьому цьому чинить опір. Це складне питання, і в публічній передачі його піднімати, особливо Маріївське служіння... Ну навіщо?
Т: Для тих, хто відчуває.

ІМ: Хто відчуває, той зрозуміє. А іншим так... посилити в них демона.


Ж: Але є люди, які щиро хочуть прийти до Бога... Зрозуміло, що вже багато дано. Але ось зараз такий час — час Перехрестя... Такі події... Така пітьма свідомості накриває світ, що важко цього не помітити... Але найголовніше, що відбувається зараз — це те, що йде такий великий посил від Духовного світу і такий великий внутрішній Зов іде, який складно не почути. І дуже багато почуттів наповнює зсередини, тому що ти чуєш цей Зов. І цей Зов звернений до кожної Особистості як до Духу. Він пробуджує Життя, Життя справжнє, ось все те, що є найціннішим і найважливішим у людини.

Але багато хто ще животіють в рабстві під наркозом свідомості. Хоча вже дуже багато дано, і сказано дуже багато, і Знання дані. Але зараз все знаходиться на такій грані, і доля кожної людини залежить тільки від її особистого вибору...
ІМ: Бог, Він любить всіх, хто любить Його. А хто Його не любить, того Він просто не знає. І це правда. Хочеш бути з Богом або хочеш, щоб Він тебе любив люби Його. Все просто.

Т: Дійсно все просто. Тобто не важливо, яке у людини було минуле, хто вона там, як зовні виглядає... Людина нічого не повинна боятися, тому що Любов — це...

ІМ: Любов — це не страх. Якщо ти боїшся кого б то не було, Арімана чи Бога — ну нічого в тебе не вийде. Страх від свідомості, він там живе. І тіло, воно верещить, коли вмирає, а Душа — співає, якщо вона цього заслужила. А свідомість повинна верещати, тому що для неї це останні миті існування, коли Особистість звільняється. Це нормально.

Ж: Так, свідомість не дає розуміння Бога. Коли є віра, але немає знання, немає розуміння, то що виходить? Ось сам факт: «Я вірю, але не знаю. Я вірю в Того, кого не знаю, в надії на те, що отримаю щось матеріальне для себе». І просять же все матеріальне. Це ж принцип роботи системи. Так ти Бога любиш чи матеріальні блага?
 

Але тут виникає ще одне питання: ти віриш чи ти знаєш? Ти віриш, що після смерті тіла ти воскреснеш у раю? Але якщо ти віриш — ти надієшся. А якщо ти надієшся, то ти сумніваєшся. А якщо сумніваєшся, то в тебе є страх, але немає Любові.

А якщо в тобі є Любов, то в тобі вже є Життя. В тобі немає сумнівів, немає страху, тому що в тебе вже є Знання і досвід, у тебе вже є Життя. Ти вже живеш тут і зараз. У тебе є Знання і Любов Духовного світу. У цьому сенс, що ти не надієшся, що після смерті тобі воздасться, а починаєш Жити тут. Почнеш Жити — будеш Жити. Не почавши Жити — Жити не будеш.
Т: Так, і як говориться в Біблії: «Що посіє людина, те й пожне: бо хто сіє в плоть свою від плоті пожне тління, а хто сіє в дух від духа пожне життя вічне».

Ж: Так, і в цьому глибина розуміння сказаного — «що посієш, те й пожнеш». Адже якщо ти лише надієшся, що засієш поле, то, коли прийде час збирати врожай, ти прийдеш на поле і побачиш його порожнім. Там не буде нічого, крім бур'янів твоїх надій. А для того щоб пожинати, спочатку треба посіяти, тобто треба не надіятися, треба діяти.
 

Надії твої без реальної дії пусті. Віра — це надії і страхи. А досвід — це Життя. Живому — живе, мертвому — мертве. Треба не мріяти і надіятися, а треба Жити. Посієш Любов — знайдеш Любов. Тому що... Бог дійсно реально любить кожного, але лише того, хто любить Його.

Т: У цьому є сенс. Люди часто вчиняють від свідомості, за звичкою, на основі свого минулого. А Любов — це ж інше... Це Життя тут і зараз поза шаблонами системи.
 

ІМ: Звичка — це шаблони свідомості. Живеш свідомістю — будеш діяти за звичками. Живеш Любов'ю — ти вже вільний від звичок, ти вільний від усього. Що таке звичка? Звичка у свідомості, свідомість — частина системи. Все просто.

Т: І дійсно ж все просто. І ще треба не носитися зі своїми шаблонами, тому що це свідомість, і вона може там... прокручувати думки і про минуле, і про майбутнє... Ну а ти ось просто... тут і зараз... люби... і все.
ІМ: Минуле, майбутнє — воно є тільки у свідомості, але у неї немає теперішнього. А у Особистості немає ні вчора, ні завтра. У Особистості, яка живе Світом Духовним в любові Божій, у неї є зараз. І зараз — воно безкінечне. «Зараз», воно не може стати «вчора» або «завтра». Це ж зараз, і воно вічне. А ось у свідомості: «Вчора треба було зробити так, а ось завтра я зроблю по-іншому», але у неї немає зараз.
 

Т: Так, нерозумно знехтувати теперішнім на користь грядущого.
ІМ: У грядущого немає теперішнього.

 _____________

ВІДЕОЗАСТАВКА

Почнеш Жити — будеш Жити.
Не почавши Жити — Жити не будеш.
_____________

  
Rating: 5 / 5 from 3




Recommended Book

AllatRa Book download